Як діяти у випадку відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Разом з тим відмова особі у наданні земельної ділянки, висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 280/174/19.

Особа, зацікавлена у одержанні в користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається із клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Ці органи, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, передають у власність або у користування такі земельні ділянки.
Рішенням про надання земельної ділянки в користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

• затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов їхнього вилучення (у разі необхідності);
• надання земельної ділянки особі в користування із визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Велика Палата зазначила: «якщо особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання в користування земельної ділянки, за результатами розгляду якої ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду». Тобто рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне, й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.
У цій справі № 280/174/19 позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки. Його право не було реалізоване внаслідок відмови ГУ Держгеокадастру в задоволенні відповідного клопотання, оскільки позивачем не було надано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відмова особі в наданні земельної ділянки в користування через неподання нею необхідних документів, зокрема проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Про наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на земельну ділянку в позовній заяві не зазначено, судами існування такого права не встановлене. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовані норми права та правильно визначено, що цей судовий спір не має ознак приватноправового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд вже викладав висновок щодо суб’єктної юрисдикції у спорах за подібних правовідносин, у яких одним із учасників є суб`єкт владних повноважень. Зокрема, такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, чи мають право органи місцевого самоврядування оскаржити рішення, дію або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.