Верховний Суд висловився стосовно оскарження містобудівних умов та обмежень

17:20, 8 апреля 2021
Під час оскарження містобудівних умов та обмежень як акту індивідуальної дії, слід дотримуватись шестимісячного строку звернення до суду.
Верховний Суд висловився стосовно оскарження містобудівних умов та обмежень

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу №640/3844/20, в якій досліджував питання оскарження містобудівних умов та обмежень.

Обставини справи

Так, із матеріалів справи відомо, що приватне акціонерне товариство «А» та товариство з обмеженою відповідальністю «Ф» звернулись до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, в якому, зокрема, просили визнати протиправним та скасувати деякі пункти Містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва.

В обґрунтування своїх вимог зазначали, що висновок відповідача щодо віднесення ділянки проектування до меж Центрального історичного ареалу міста Києва, археологічної та ландшафтної охоронних зон, меж архітектурного та археологічного заповідників є помилковим, оскільки такі межі та зони не затверджено Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як того вимагають положення ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «А» та ТОВ «Ф» залишено без розгляду. 

Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішив по суті спір за позовною заявою, яка підлягала залишенню без розгляду у зв’язку з пропуском строків звернення до суду.

Висновок Верховного Суду

Колегія суддів Верховного Суду погодилась із висновками апеляційного суду про те, що за своєю правовою природою містобудівні умови та обмеження є індивідуальним актом (актом індивідуальної дії) та оскарження такого акту індивідуальної дії повинен бути здійснене в межах встановленого процесуальним законом шестимісячного строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

ВС зазначив, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні – до правозастосовних.

Також ВС підкреслив, що нормативно-правовий акт це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов’язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб’єктом встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

ВС наголосив, що головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб’єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв’язання їх за допомогою конкретних питань, що викають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов’язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18).

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов’язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) – індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб’єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб’єктам і створює права та/чи обов’язки лише для цих суб’єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19).

Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб'єктам і створюють права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів (у даному випадку для позивачів), регулюють конкретну життєву ситуацію (в даному випадку проектування і будівництво офісних споруд та бізнес-центру з підземним паркінгом) та їх дія закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання.

Те, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії підтверджується також Верховним Судом в постанові від 23.01.2018 у справі №815/5989/13-а.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що в даному випадку під час оскарження містобудівних умов та обмежень як акту індивідуальної дії, слід дотримуватись встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до суду.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Що судді місцевих судів чекають від судової практики Верховного Суду
Що судді місцевих судів чекають від судової практики Верховного Суду
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Геннадій Войтов
    Геннадій Войтов
    суддя Київського районного суду м. Одеси
  • Ігор Міхасішин
    Ігор Міхасішин
    суддя Вінницького апеляційного суду
  • Світлана Гордійчук
    Світлана Гордійчук
    суддя Рівненського апеляційного суду
  • Петро Філюк
    Петро Філюк
    суддя Конституційного Суду України
  • Андрій Федусик
    Андрій Федусик
    суддя П'ятого апеляційного адміністративного суду
загрузка...