Позбавлення особи права керування транспортними засобами: позиція ВС

Верховний Суд колегією судді Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 298/1083/19, в якій досліджував питання позбавлення особи права керування транспортним засобом.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік, керуючи транспортним засобом у темну пору доби, в умовах недостатньої видимості, не вжив заходів для зменшення швидкості руху та застосування екстреного гальмування аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, в результаті чого допустив наїзд на велосипедиста, котра рухалась проїзною частиною в попутному напрямку, внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком суду першої інстанції водія засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

За матеріалами справи прокурор, не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, прокурор зазначав, що суд безпідставно не застосував до обвинуваченого додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами та жодних підстав для обгрунтування такого рішення у вироку не навів.  

Спростовуючи вказаний досвід апеляційної скарги прокурора щодо необхідності призначення додаткового покарання, апеляційний суд зазначив, що водій після вчинення дорожньо-транспортної пригоди самостійно пішов у поліцію, послався на позицію потерпілої, яка матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має, просила призначити йому мінімально можливе покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України,  не пов'язане з реальним позбавленням волі, окрім того не наполягала на призначенні додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З урахуванням цих обставин в їх сукупності, колегія судді апеляційного суду дійшла висновку про те, що позбавлення особи права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, враховуючи дані про його особу, конкретні обставини провадження та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, не буде справедливим та необхідним покаранням у такому випадку.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на ступінь необережної форми вини дій, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, а саме те, що після дорожньо-транспортної пригоди він критично оцінив свою протиправну поведінку, що виразилося у визнанні вини, відношенні до потерпілої та добровільному відшкодуванні завданих збитків, а також те, що обвинувачений проживає з батьками, які сягають пенсійного віку, позбавлення права керування транспортними засобами поставить його сім'ю у скрутне становище, тому відсутні підстави для призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Разом з тим, ВС не погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Так, судом апеляційної інстанції безпідставно залишено поза увагою грубе порушення водієм правил дорожнього руху України, що і призвело до дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими  наслідками, а також його показання у судовому засіданні, з яких вбачається, що перебуваючи за кермом, зігнувся за пляшкою води та відчув удар, подумав, що впав у яму та проїхав далі. Лише доїхавши до залізничного вокзалу, оглянув автомобіль. Про дорожньо-транспортну пригоду працівників поліції повідомив тільки наступного дня.

Отже, він безпосередньо на місці дорожньо-транспортної пригоди не зупинився, не переконався у відсутності шкідливих наслідків та не надав особі, яку поставив у небезпечний стан, жодної допомоги.

Крім цього, твердження апеляційного суду про те, що позбавлення його права керувати транспортними засобами поставить його сім'ю у скрутне становище не підтверджено жодними доказами.

Викладені вище обставини, на думку колегії суддів, дають підстави стверджувати, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що апеляційна скарга прокурора не містить достатнього обґрунтування на підтвердження того, що призначене особі покарання є явно несправедливим через м'якість, оскільки не призначено додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, та в порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок суду касаційної інстанції.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про визнання поширеної інформації недостовірною: ВС роз’яснив, що таке оціночне судження і фактичне твердження.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.