Европейская конвенция и украинские суды: итоги 30-летней имплементации и нерешенные проблемы

В Верховном Суде обсудили 30-летний опыт имплементации Европейской конвенции по правам человека в национальный правопорядок, а также пути совершенствования эффективного диалога между ЕСПЧ и судебной властью Украины.

Сесію ІІ «Імплементація Європейської конвенції з прав людини в національний правопорядок України: досягнення 30-річного досвіду» модерував керівник Центру прав людини та меморіалізації війни, національний консультант Ради Європи Антон Дробович. У межах цієї сесії обговорювали як досягнення, так і проблемні аспекти впровадження стандартів Конвенції у правову систему України з акцентом на практику національних судів.

Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич зосередився на ключових етапах імплементації Європейської конвенції з прав людини в Україні, починаючи з моменту набрання нею чинності для України в 1997 році. Він нагадав, що після ратифікації Конвенція стала складовою національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України, а також звернув увагу на значення визнання юрисдикції Європейського суду з прав людини для формування національної правозастосовної практики.

Окремо було наголошено на ухваленні 23 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який закріпив обов’язок національних судів застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. За словами судді, саме це стало основою для системних змін у судовій практиці та поступового узгодження національного законодавства зі стандартами Ради Європи.

Розкриваючи практичні результати такої імплементації, Віталій Уркевич навів приклади суттєвих змін у кримінальному судочинстві, зокрема скасування смертної кари, прийняття Верховною Радою України 13 квітня 2012 року нового КПК України та формування судами підходів щодо недопустимості доказів, отриманих із порушенням прав людини. У цьому контексті він наголосив на ролі практики ЄСПЛ у забезпеченні гарантій права на справедливий суд, особисту свободу й належну процедуру. Секретар ВП ВС звернув увагу на рішення Суду у справах «Олег Колесник проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та «Паньків проти України», які стали орієнтирами для національних судів у питаннях допустимості доказів. За його словами, ці рішення зумовили закріплення в українській судовій практиці підходу, відповідно до якого зізнавальні показання, отримані з порушенням права на захист, унаслідок жорстокого поводження або з порушенням права не свідчити проти себе, не можуть використовуватися як докази вини.

У 2022 році, нагадав спікер, запроваджено законодавчий механізм пом’якшення покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Такий механізм передбачає, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі, після відбуття перших 15 років покарання може звернутися до суду й клопотати про заміну довічного покарання на певний строк із перспективою умовно-дострокового звільнення. ЄСПЛ позитивно оцінив кроки України в цьому напрямі.

Доповідач наголосив на розвитку національної практики щодо застосування тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу з урахуванням позицій ЄСПЛ у справах «Ігнатов проти України», «Наконечний та інші проти України», «Михайлова та інші проти України», у яких Суд неодноразово вказував на неприпустимість необґрунтованого або надмірно тривалого позбавлення свободи. Також спікер звернув увагу на вплив практики ЄСПЛ на інші сфери судочинства — розгляд справ про адміністративні правопорушення, вирішення цивільних та сімейних спорів, зокрема в контексті забезпечення ефективного апеляційного перегляду судових рішень, захисту права на мирне володіння майном з дотриманням балансу між інтересами особи й суспільства, права на повагу до приватного і сімейного життя, визначення батьківства і врахування найкращих інтересів дитини. Підсумовуючи, Віталій Уркевич зауважив, що орієнтація на практику Європейського суду з прав людини стала для України незворотним шляхом розвитку правової системи та важливим дороговказом в утвердженні верховенства права.

Суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський звернув увагу на системний вплив практики ЄСПЛ на розвиток правової системи України протягом 30 років членства в Раді Європи. Він нагадав, що ще на етапі приєднання України до Ради Європи відповідними документами Парламентської асамблеї РЄ було визначено масштабний перелік змін, яких потребувала національна правова система, зокрема ухвалення нових процесуальних кодексів. За його словами, ці зміни відбувалися поступово та значною мірою з урахуванням практики ЄСПЛ, а найбільш відчутний і позитивний вплив був саме у сфері кримінального процесу.

Водночас суддя акцентував, що поряд із досягненнями зберігається низка системних проблем, які продовжують фіксуватися у практиці Європейського суду з прав людини. Він звернув увагу на так звані табличні рішення ЄСПЛ, ухвалювані комітетами Суду, які стосуються давно ідентифікованих порушень і свідчать про відсутність змін у підходах на національному рівні. Значна частина рішень із констатацією порушень Конвенції щодо України належить саме до цієї категорії, що, за словами судді, є індикатором невирішених структурних проблем.

Микола Гнатовський зупинився й на питанні невиконання остаточних судових рішень, насамперед у справах, у яких боржником виступає держава. Він зазначив, що хоча кількість відповідних справ формально зменшилася, зокрема після рішення у справі «Бурмич та інші проти України», сама проблема не зникла, а лише змінила форму розгляду, перемістившись у площину контролю Комітету міністрів Ради Європи. Крім того, спікер звернув увагу на стійку практику ЄСПЛ щодо умов тримання під вартою та умов в установах виконання покарань, які нерозривно пов’язані з порушенням ст. 3 Конвенції та залишаються однією з найбільш чутливих проблем для України.

Завершуючи виступ, доповідач наголосив, що системні порушення, зокрема надмірна тривалість кримінальних і цивільних проваджень, стереотипне обґрунтування тримання під вартою, проблеми доступу до суду та неналежне розслідування випадків насильства, потребують злагодженої роботи всіх гілок влади. Він акцентував, що невирішення цих питань є не лише предметом уваги Європейського суду з прав людини, а й однією з ключових перешкод на шляху європейської інтеграції України, адже ефективне застосування права Європейського Союзу можливе лише за наявності міцного фундаменту на національному рівні.

Голова підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини та альтернативного розв’язання спорів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Роман Бабій наголосив, що ратифікація Європейської конвенції з прав людини у 1997 році стала для України усвідомленим цивілізаційним вибором на користь європейських цінностей. Він підкреслив, що імплементація Конвенції є не одноразовим актом, а тривалим і безперервним процесом, який охоплює як законотворчу діяльність, так і формування правозастосовної практики.

Доповідач зазначив, що Конвенція стала для України живим інструментом, який використовується як мірило якості національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини забезпечує її адаптацію до конкретних правовідносин і суспільних змін. У цьому контексті він відзначив ухвалення у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яким на законодавчому рівні було закріплено обов’язок судів застосовувати практику ЄСПЛ як джерело права. Водночас було наголошено, що з огляду на зміну обсягу та характеру справ проти України положення цього Закону потребують оновлення. Відповідна робота в парламенті вже триває.

Роман Бабій звернув увагу на те, що рішення ЄСПЛ стали поштовхом до системних законодавчих змін, зокрема у сфері судоустрою та процесуального права. Він навів приклади конституційних змін 2016 року і реформування законодавства у відповідь на рішення ЄСПЛ у справі «Волков проти України», ухвалення нового КПК 2012 року, а також скасування мораторію на обіг земель сільськогосподарського призначення у зв’язку з рішенням ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України». За його словами, імплементація Конвенції проявляється не лише в прямому застосуванні рішень ЄСПЛ, а й у реагуванні законодавця на виявлені Судом структурні проблеми.

Водночас доповідач акцентував на наявності системних труднощів із виконанням рішень ЄСПЛ, зокрема у справах щодо незалежності судової влади, надмірної тривалості судових проваджень та невиконання судових рішень проти держави. У цьому контексті він також звернув увагу на особливості імплементації Конвенції в умовах воєнного стану, зокрема на застосування Україною ст. 15 Конвенції щодо можливого відступу від окремих зобов’язань із дотриманням принципу пропорційності та постійного звіряння з практикою ЄСПЛ. Доповідач окреслив напрями законодавчої роботи, спрямовані на вдосконалення дисциплінарних процедур щодо суддів, скорочення строків розгляду справ, розвиток електронного суду, альтернативних способів вирішення спорів та реформування системи виконавчого провадження, наголосивши, що Конвенція та практика ЄСПЛ мають сприйматися як інструмент удосконалення правової системи України навіть у надзвичайних умовах.

Перед сесією ІІІ «Ефективний діалог між Європейським судом з прав людини та судовою владою України: шляхи вдосконалення», яку модерував голова адвокатського об’єднання «Назар Кульчицький та партнери», національний консультант Ради Європи Назар Кульчицький, з ключовою доповіддю виступила Уповноважений у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко.   

Вона зазначила, що Україна приєдналася до системи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у 1997 році, – у ключовий момент своєї державності. І з того часу положення цього документа й практика ЄСПЛ стали орієнтиром для трансформацій нашої держави.

Водночас саме війна росії проти України, яка триває до сьогодні, стала найсерйознішим випробуванням у здатності держави забезпечувати верховенство права. Повномасштабна агресія рф поставила перед Україною безпрецедентні виклики. Та попри це захист прав людини залишається  для України таким же ключовим елементом, як і оборона країни. І наше спільне завдання – модернізувати правову систему та інтегрувати стандарти Конвенції навіть у цих найскладніших умовах.

Доповідачка зауважила, що з 11 вересня 1997 року, коли для України набрала чинності Конвенція, ЄСПЛ прийняв понад 113 тис. заяв проти України. Перші дві скарги надійшли вже 19 вересня 1997 року, тобто через 8 днів  після згаданої дати.  Перше ж рішення ЄСПЛ прийняв у травні 1999 року. З кожним роком кількість звернень громадян України до ЄСПЛ зростала. Найбільша кількість поданих заяв проти України припадала на 2013–2016 роки, а потім спостерігався деякий спад.

Маргарита Сокоренко навела статистику: у 2021 році ЄСПЛ прийняв до розгляду майже 3800 заяв проти України, у 2022 – близько 2000. Але це вочевидь було пов’язано із повномасштабним вторгненням рф. Останні два роки кількість заяв збільшується, зокрема у 2024 році вона становила 2832 заяви. А станом на листопад цього року на розгляді ЄСПЛ було понад 4500 заяв проти України. Також доповідачка зазначила, що з початком повномасштабного вторгнення рф близько 60 % заяв, які перебувають на розгляді ЄСПЛ, стосуються саме цих подій.

За 28 років дії Конвенції в Україні ЄСПЛ встановив низку порушень, що є системними й потребують комплексного врегулювання. Це такі порушення, як невиконання або тривале виконання рішень національних судів, надмірна тривалість проваджень у цивільних, кримінальних та адміністративних справах, жорстоке поводження з особами, які перебувають під контролем держави, та неефективність розслідування правоохоронними органами таких скарг, неналежні матеріально-побутові умови тримання осіб під вартою в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань, відсутність засобів національного захисту за такими скаргами, недоліки законодавства, національної та адміністративної практики державних органів, які призводять до тривалого, незаконного або необґрунтованого тримання осіб під вартою, та ін. Водночас через військову агресію рф проти України з'явилися і нові скарги з новим предметом, які пов'язані з окупацією територій чи безпосередньо з контекстом війни.

Спікерка більш детально розповіла про деякі справи за скаргами проти України, які розглянув ЄСПЛ за останній час. Зокрема, вона звернула увагу на рішення у справі «Хлєбік проти України». Заявник скаржився на те, що його апеляцію на вирок не було розглянуто, оскільки матеріали справи перебували на непідконтрольній Україні території в м. Луганську. ЄСПЛ врахував, що Україна зіткнулася з агресією рф, визнав, що національні органи здійснили всі можливі заходи для вирішення проблеми заявника (в тому числі, розглянули можливість відновлення матеріалів втраченого провадження). Отже, ст. 6 Конвенції порушено не було.

У справі «Цезар та інші проти України» ЄСПЛ визнав, що нездатність заявників подати позови до суду за місцем проживання внаслідок бойових дій не погіршувала сутність їхнього права на доступ до суду. В цій справі заявники, зокрема, скаржилися на те, що вони не можуть отримувати соціальні виплати на непідконтрольній території та не мають доступу до суду за місцем проживання в м. Донецьку. Маргарита Сокоренко зауважила, що в цій справі Суд не просто послався на контекст війни, але й оцінив створені державою механізми для отримання відповідних виплат на підконтрольній уряду території.

Також доповідачка звернула увагу на нещодавно ухвалене рішення у справі «Ряшенцева та інші проти України», яким ЄСПЛ визнав неприйнятними скарги, в яких заявники звинувачували ЗСУ в нібито обстрілах житлових масивів на тимчасово окупованих територіях. Навела рішення ЄСПЛ у справі «Вячеславова та інші проти України» щодо трагічних подій 2 травня 2014 року в Одесі. ЄСПЛ взяв до уваги, що на той час частина посадовців правоохоронних органів певною мірою діяла на користь рф і затягувала розслідування. Однак Суд все одно встановив порушення з боку України.

Як зазначила Маргарита Сокоренко, попри значну кількість справ проти України в ЄСПЛ слід відзначити успіхи країни у виконанні рішень Суду. Навіть під час повномасштабної війни Україна продемонструвала значні просування у виконанні заходів загального характеру.  

Підсумовуючи, доповідачка наголосила, що виконання рішень ЄСПЛ і імплементація Конвенції можуть бути ефективними лише за умови спільних дій усіх гілок влади.

Суддя ЄСПЛ Микола Гнатовський  зазначив, що діалог між ЄСПЛ і українською судовою владою – це основа для успішної імплементації Конвенції й того, щоб утвердити Україну як європейську державу, яка всерйоз сприймає спільну європейську правову і конституційну традицію. В цьому аспекті він порушив кілька питань, які, на його думку, є принципово важливими саме для забезпечення такого діалогу.

Доповідач сказав про принцип субсидіарності – основоположний принцип Конвенції. Він полягає в тому, що первинна відповідальність за забезпечення прав людини і основоположних свобод лежить на державі, насамперед – на судовій владі. Роль ЄСПЛ полягає лише в тому, щоб максимально сприяти, допомагати державі дотримуватися Конвенції завдяки тому, що суд формує відповідну практику, визначає, яким чином ця первинна відповідальність держави за дотримування прав людини на практиці може бути реалізована. І тут ключове поняття – це ефективні засоби правового захисту. Тобто в держави мають бути необхідні механізми для того, щоб відреагувати належним чином на будь-який випадок порушення прав людей, гарантованих Конвенцією. Суддя ЄСПЛ наголосив, що судова влада повинна мати відповідний інструментарій.  

Микола Гнатовський  зазначив, що в Україні необхідно створити законодавство, яке чітко буде передбачати порядок відшкодування державою шкоди, завданої особі у зв'язку з порушенням її прав. Спікер сказав, що Конвенція встановлює мінімальний стандарт захисту прав, тоді як Конституція України йде далі та гарантує більше прав. Вона передбачає принцип, згідно з яким шкода повинна компенсуватися, законодавство має бути зрозумілим, чітко давати відповідь на питання про те, як саме така компенсація визначається, і робити можливим ухвалення таких рішень відповідними інституціями в державі. Держава має повну дискрецію щодо того, як саме вона це буде робити.

Заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк розповіла про застосування Конвенції та практики Європейського суду з прав людини у кримінальній юрисдикції.

За її словами, за три десятиліття дії Конвенції в Україні відбулися суттєві інституційні зміни. Значна кількість звернень до ЄСПЛ визнається неприйнятною або завершується підтвердженням правильності рішень національних судів.

«Показник кількості скарг, які ЄСПЛ визнає неприйнятними, є важливим індикатором якості правосуддя. Нинішня статистика дає підстави говорити про те, що система правосуддя в Україні рухається в правильному напрямі», – зазначила Наталія Антонюк.

Вона зауважила, що рішення ЄСПЛ оперативно перекладаються українською мовою, їх системно аналізують і використовують при формуванні правових позицій судді Верховного Суду.

Одним із прикладів застосування Конвенції у справах кримінальної юрисдикції стала справа про поширення в соціальних мережах зображень і матеріалів із комуністичною символікою.

У касаційній скарзі заявник посилався на свободу вираження поглядів і стверджував, що криміналізація таких дій суперечить європейським підходам. Водночас ККС ВС дійшов висновку, що обмеження, передбачені національним законодавством, відповідають вимогам Конвенції.

Суд виходив з того, що Верховна Рада України, ухвалюючи Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», реалізувала волю суспільства з урахуванням історичного досвіду нашої держави. Український законодавець у ст. 4 цього Закону передбачив велику кількість випадків, на які не поширюється заборона. Тобто держава встановила не абсолютну заборону на використання символіки тоталітарних режимів, а врахувала низку чинників, за наявності яких діяння не підпадають під означену заборону.

ККС ВС також звернув увагу, що подібні заборони є в низці європейських держав, які зазнали впливу тоталітарних режимів, а питання криміналізації таких діянь належить до сфери розсуду держави з урахуванням її історичного контексту. За таких обставин порушення Конвенції суд не вбачав.

Окрему увагу у виступі було приділено судовій практиці щодо можливості відмови від проходження військової служби з мотивів релігійних переконань.

Наталія Антонюк зазначила, що об’єднана палата ККС ВС, аналізуючи це питання, виходила з положень національного законодавства, яке гарантує право на альтернативну (невійськову) службу в мирний час. Водночас у період воєнного стану законодавець не передбачив такого права.

Разом із тим суд наголосив, що держава, призиваючи особу на військову службу, повинна максимально враховувати її релігійні переконання. Зокрема, йдеться про можливість виконання обов’язків, не пов’язаних із носінням зброї (у сфері зв’язку, логістики, медицини чи інших допоміжних спеціальностей).

Формуючи свою позицію, ККС ВС також використав висновки Венеційської комісії, звернувши увагу на наявність особливої суспільної потреби в умовах збройної агресії росії проти України та на необхідність забезпечення пропорційності втручання у права людини. При цьому було зазначено, що ЄСПЛ ще не формував практики щодо проходження військової служби під час воєнного стану.

Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак зазначила, що сьогодні, коли Європа стикається з жорсткою неспровокованою агресією росії, ми особливо гостро відчуваємо цінність принципів, на яких побудована наша спільна європейська домівка. Повага до людської гідності, свобода, демократія та верховенство права – це не просто слова, це ідеали, за які ми боремося. Україна сьогодні захищає не лише власну землю, а й загальноєвропейські цінності.

У цій боротьбі верховенство права стає не абстракцією, а щоденною місією кожного українського судді. Попри надскладні умови, ракетні обстріли та дефіцит кадрів ми продовжуємо здійснювати правосуддя. У такі часи критично важливим є діалог між Європейським судом з прав людини та національними судами – діалог, що допомагає нам впроваджувати найкращі практики для дієвого захисту прав людини, наголосила спікерка.

У своєму виступі доповідачка зосередилася на найбільш чутливій темі – застосуванні ст. 8 Конвенції при вирішенні сімейних спорів. Вона зауважила, що для українців сім’я завжди була святинею. Сьогодні війна розлучила мільйони родин, у цих реаліях захист сімейного життя набуває сакрального значення. Тому будь-яке втручання держави в цю сферу має бути винятковим, пропорційним і, головне, мотивованим виключно найкращими інтересами дитини.

Ольга Ступак відзначила, що шлях національних судів до сучасних стандартів розпочався з ключових рішень ЄСПЛ, зокрема справи «Савіни проти України» та «Мамчур проти України». Згадала суддя і про рішення у справах «М. С. проти України» та «Вишняков проти України», які утвердили принцип абсолютної рівності прав матері й батька, а також стали орієнтиром для національних судів у вирішенні питань щодо визначення місця проживання дитини.

Доповідачка акцентувала, що ВС послідовно керується цими принципами ЄСПЛ, наполягаючи на тому, щоб суди першої та апеляційної інстанцій проводили ґрунтовне дослідження можливостей збереження родинних зв'язків, залучали психологів, заслуховували думку самої дитини та забезпечували змагальний процес. Ми відходимо від формалізму до справжньої турботи про кожну сім'ю, підкреслила суддя.

Суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Наталія Коваленко виступила з ключовою доповіддю «Війна і нова правова реальність» на третій тематичній сесії. За її словами, імплементуючи Конвенцію, ми маємо чітко усвідомлювати правову реальність, у якій живемо. Сьогодні Україна проходить надскладний тест на зрілість правової держави та стійкість її інституцій. Ми змушені давати відповідь на складне й моторошне питання: чи має людина реальний доступ до суду тоді, коли державі найважче його забезпечити? Воєнний стан поставив перед судовою системою безпрецедентні питання. Як забезпечити доступ до правосуддя під час повітряних атак? Чи може процедура залишатися справедливою, коли сторони перебувають на фронті або в окупації?

Спікерка зазначила, що станом на 2025 рік внаслідок збройної агресії рф пошкоджено 161 приміщення судів, 19 з яких зруйновано вщент. Найбільших втрат зазнали Харківська, Донецька та Миколаївська області. На жаль, ми маємо непоправні втрати серед колег, деякі судді вважаються зниклими безвісти, є ті, що зі зброєю в руках захищають країну. Попри все суди не припинили працювати. Навпаки, судова система опинилися в епіцентрі нових категорій спорів, ВС сформував важливі позиції щодо:

• права дитини загиблого військового, народженої після його смерті, на грошову допомогу;
• підтвердження участі у бойових діях і примусового відчуження активів;
• кваліфікації колабораціонізму, держзради та воєнних злочинів;
• відшкодування шкоди, завданої агресією, і реєстрації актів цивільного стану з окупованих територій тощо.

Доповідачка відзначила, що у 2025 році ВС вперше звернувся до ЄСПЛ із консультативним запитом у справі щодо усунення перешкод у користуванні житлом на підставі статей 6, 8, 9 Конвенції. Також у грудні цього року КАС ВС ініціював запит щодо тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно пропорційності фінансових санкцій у податкових спорах. За словами Наталії Коваленко, наведене демонструє перехід від формального цитування Конвенції до активного діалогу.

Також суддя звернула увагу на справи, у яких ЄСПЛ позитивно оцінив українську практику:

• «Заболотний проти України», «Мартинюк проти України»: суд визнав ефективність національного захисту прав на підставі ст. 6 Конвенції;
• «Шиліна проти України»: ЄСПЛ підтвердив законність контролю за виплатами ВПО, не знайшовши ознак дискримінації;
• «Ільїн проти України»: визнано правомірність відмови у реєстрації релігійної громади задля захисту громадського порядку.

Сьогодні українські суди дедалі частіше застосовують практику ЄСПЛ системно й критично, зокрема в питаннях обґрунтованості рішень. Це свідчить про перехід від формального цитування до змістовної імплементації Конвенції в національне правосуддя. Наталія Коваленко наголосила, що ВС систематично готує тематичні огляди практики ЄСПЛ. У цих матеріалах аналізуються ключові рішення, висвітлюються проблемні питання тлумачення Конвенції та їхнє значення для української судової практики.

У цьому аспекті доповідачка детально проаналізувала актуальну практику ВС з урахуванням статей 6, 10, 13, 41 Конвенції,  а також ст. 1 Першого протоколу та ст. 2 Протоколу № 4 до неї, спираючись на релевантні рішення ЄСПЛ. Зокрема, було розглянуто справи № 320/11903/22, № 440/4399/22, № 640/34282/21, № 280/7366/23, № 320/14498/24 та № 400/8389/21. Зазначена судова практика охоплює як матеріальні, так і процесуальні аспекти.

Підсумовуючи, Наталія Коваленко зазначила, що, шукаючи відповідь на питання щодо неухильного дотримання Україною Конвенції, слід враховувати реалії війни, системний кадровий дефіцит і обмежене фінансування. Звісно, це не може бути виправданням, проте контекст важливий. Варто пам’ятати, що щороку українські суди всіх інстанцій та юрисдикцій розглядають понад 5 млн. справ. Співвідношення цієї кількості до числа скарг, визнаних ЄСПЛ прийнятними, є важливою пропорцією. Українські судді продовжують доводити світові, що навіть в умовах безпрецедентних загроз безпеці вони здатні забезпечувати належний судовий захист, наголосила суддя.

Завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, експертка проєкту АПУ «Моніторинг судових проваджень та аналіз судових рішень у справах про воєнні злочини (за ст. 438 КК України)» Зоя Загиней-Заболотенко презентувала результати роботи проєкту, присвяченої моніторингу судових проваджень у справах про воєнні злочини та аналізу вироків за ст. 438 КК України.

Вона поінформувала, що із жовтня 2023 року проєкт відвідав понад 2000 судових засідань у 608 унікальних кримінальних справах за ст. 438 КК України, дослідив масив із 171 вироку, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень станом на грудень 2025 року. Попри те, що в Україні зареєстровано понад 200 тис. проваджень за фактами воєнних злочинів, зазначила спікерка, кількість судових рішень уже дозволяє робити висновки щодо дотримання стандартів Європейської конвенції з прав людини. Доповідачка також відзначила значний прогрес у розвитку судової практики та підходах до розгляду справ, наголосивши, що судова влада доклала неймовірних зусиль, щоб забезпечити справедливе правосуддя, яке відповідає міжнародним стандартам.

Крім того, Зоя Загиней-Заболотенко акцентувала на проблемі невизначеності кримінального законодавства. За її словами, аналіз вироків свідчить про труднощі в розмежуванні воєнних злочинів (ст. 438 КК України) і злочинів проти основ національної безпеки (державна зрада, колабораційна діяльність).

Насамкінець експертка зазначила, що попри певні недоліки, кожну зафіксовану проблему можна розв'язати на наступних етапах розвитку судової практики за ст. 438 КК України. Ми вже спостерігаємо позитивну динаміку як у ході судових розглядів, так і в змісті вироків та ухвал апеляційних судів. Це результат зусиль судової влади, спрямований на підвищення кваліфікації суддів у цій категорії справ.

На завершення заходу учасники взяли участь у дискусії, під час якої обговорили низку актуальних питань. Зокрема, приділили увагу строкам та ефективності судового захисту, а також обґрунтованості рішень в умовах надмірного й нерівномірного навантаження на суддів. Проаналізували позицію ЄСПЛ у справі «ТОВ "Укркава" проти України» і її ключові сигнали для правової системи й суспільства. Також порушили питання щодо механізмів компенсації на національному рівні та розглянули питання стосовно того, чи були випадки тиску на суддів у межах кримінальних проваджень, зафіксованих під час моніторингових візитів.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.