Знесення самочинного будівництва: практика ЄСПЛ

ЄСПЛ розглянув справу KAMINSKAS v. Lithuania Справа стосувалася рішення про знесення будинку заявника у зв’язку з тим, що будинок був незаконно збудований на ділянці, що належить до земель лісового фонду.

Суд повторив, що поняття «житло» в розумінні статті 8 Конвенції не обмежується приміщеннями, які знаходяться в законному володінні або які законно створені. Це є автономне поняття, класифікація якого не залежить від національного права. Чи становлять окремі приміщення «житло», яке підпадає під захист статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин справи, а саме наявності достатніх і тривалих зв’язків з певним місцем (Yevgeniy Zakharov v. Russia, no. 66610/10, § 30, 14 березня 2017 року, і цитовані в ній справи) (пункт 42 Рішення).

У цій справі земельна ділянка заявника була включена до реєстру лісів відповідними органами влади до набуття її заявником і цільове призначення ніколи не змінювалось (пункт 4 вище та порівняйте Beinarovič and Others). Попри клопотання заявника про переоцінку меж лісу на його земельній ділянці, органи влади не знайшли підстав для цього, і суди підтримали таке рішення. Отже, Суд зазначив, що факт того, що земельна ділянка заявника входила до частини лісу, був достовірно встановлений компетентними органами влади і рішення про знесення конструкції було прийняте задля збереження цього лісу та з метою захисту «права на свободи інших осіб» (див. Chapman v. the United Kingdom).

Крім цього, Суд вже раніше визнав, що необхідність забезпечення ефективної реалізації нормативної вимоги про те, що жодна будівля не може бути зведена без дозволу на це, також становить легітимну мету у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції, що може бути розціненим як «запобігання порушенням» та сприяння «економічному добробуту країни» (Ivanova and Cherkezov).

Таким чином, Суд дійшов висновку, що рішення про знесення переслідувало легітимні цілі, які відповідали суспільним інтересам.

Загальні принципи щодо необхідності втручання до житла особи були узагальнені в рішеннях у справі Winterstein and Others v. France. Якщо житло було збудовано без дозволу на будівництво, що вимагається за національним законодавством, виникає конфлікт інтересу між правом особи за статтею 8 Конвенції щодо поваги до його житла і правом інших членів суспільства на охорону навколишнього середовища. При розгляді того, чи вимога особі покинути своє житло є пропорційною переслідуваній меті, досить важливим є питання, чи було таке житло збудовано незаконно. У разі якщо будинок був законно збудований, цей факт сам по собі є важливим проти законності вимоги переселення особи. З іншого боку, у разі незаконного будівництва житла на певному місці позиція особи, яка заперечує рішення про виселення, є менш сильною.

Суд не поспішає надавати захист тим особам, які свідомо, порушуючи законні заборони, будують житло на екологічно охоронюваній ділянці. Оскільки позбавлення житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, кожна особа, незалежно від її приналежності до вразливої групи населення, повинна в принципі мати можливість, щоб пропорційність такого заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів за цією статтею Конвенції.

У зазначеній справі Суд зазначив, що заявник збудував будинок на земельній ділянці лісового фонду, свідомо порушивши законні заборони. Тому ситуація, в якій опинився заявник, була створена ним самим. Так само заборона будівництва на земельній ділянці лісового фонду не була абсолютною – закон встановлював обмежену кількість винятків, за яких статус ділянки лісового фонду міг бути змінений задля надання дозволу на будівництво. Однак, у випадках, коли такі винятки не могли бути застосовані і будівництво не було дозволене, можливість ретроактивного узаконення була виключена законом, а такі будівлі підлягали знесенню. Це може розцінюватись як рішення литовського законодавця у превалюванні екологічних міркувань над інтересами окремих осіб, які незаконно здійснили будівництво на охоронюваних ділянках (Garib v. the Netherlands).

Як наслідок, у випадках, як у цій справі, національний закон вимагав від судів лише оцінки того, чи була будівля незаконно збудована на землі лісового фонду. І все ж суди, які вирішували справу заявника, мали взяти до уваги особисті обставини його становища та пропорційність запропонованого заходу.

 У цій справі Суд підкреслив, що національні органи влади вжили низки заходів із надання заявникові можливостей для покращення свого становища. Крім цього, за клопотанням заявника Інспекція продовжила строк для знесення будинку; суди, які розглядали справу заявника, декілька разів зупиняли провадження з метою надання заявникові можливості узаконення будівлі постфактум; при встановленні строку знесення будівлі суди взяли до уваги складнощі, з якими може зіштовхнутись заявник під час холодної пори року; навіть незважаючи на те, що Інспекція була уповноважена знести будинок за рахунок заявника, вона не вживала жодних спроб для його зносу понад рік після ухвалення судом остаточного рішення.

ЄСПЛ врахував складне становище заявника з огляду на його пенсійний вік, погане здоров'я та низький дохід. Проте суди співставили інтереси заявника із загальними інтересами у збереженні лісів та довкілля і зазначили, що ані вік заявника, ані інші особисті його обставини не можуть мати вирішального значення з урахуванням того, що заявник свідомо збудував будинок на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу. Суд зазначив, що національні органи влади оцінили всі відповідні обставини та належним чином розглянули аргументи заявника щодо його особистої ситуації. Тому Суд дійшов висновку, що держава не перевищила межі свободи розсуду, наданої їй за статтею 8 Конвенції.

Раніше ми розповідали, що тягар доказування покладається на уряд, який має переконливо продемонструвати, що заявник мав право на справедливе провадження в цілому – ЄСПЛ.

Також ми інформували, коли позбавлення права власності є неправомірним: позиція ЄСПЛ.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.