ВП ВС вирішить юрисдикцію спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ

Велика Палата ВС розгляне справу щодо юрисдикції спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, що виник між сторонами спірного правочину.

Ключові тези

У лютому 2020 року ТОВ в інтересах Венчурного закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду «Дивіденд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про переведення на позивача прав та обов’язків покупця за укладеним між відповідачами договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БК» від 07 лютого 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням при укладанні відповідачами зазначеного договору переважного права позивача як учасника товариства.

08 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж» від 07 лютого 2020 року.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір був укладений із порушенням статей 20, 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту ТОВ «БК «Укрбудмонтаж».

Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Господарський суд міста Києва рішенням від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 грудня 2020 року, у задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний позов задовольнив повністю.

Задовольняючи зустрічний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір не відповідає вимогам частин першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить положенням частини другої статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та пункту 4.2. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж».

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди послалися на положення статті 216 Цивільного кодексу України та виходили з того, що недійсність спірного договору унеможливлює переведення на позивача прав та обов’язків покупця за недійсним договором, оскільки не може бути переведене на позивача право, яке не виникло.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що спір у справі за зустрічним позовом є спором з корпоративних відносин, оскільки предметом спірного договору є передача частки у статутному капіталі Товариства, а з огляду на предмет первісного та зустрічного позовів, ці позови безумовно є пов’язаними, що є підставою для їх сумісного розгляду.

Оцінка аргументів учасників справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність передачі справи № 910/2388/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Згідно з частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб’єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Спір у цій справі (за зустрічним позовом) стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, сторонами якого є фізичні особи.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позивач за первісним позовом у касаційній скарзі послався на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та не врахували при цьому висновки Верховного Суду щодо підвідомчості спірних правовідносин у цій справі цивільному судочинству, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 352/395/19.

Отже, судові рішенні у цій справі оскаржує позивач за первісним позовом, який брав участь у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанції. Позивач за первісним позовом оскаржує судові рішенні у цій справі, зокрема з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб’єктної юрисдикції, зазначає про те, що цей спір не належить до юрисдикції господарських судів, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому, як вбачається, позивач за первісним позовом, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявляв про порушення судом першої інстанції правил предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у цій справі за зустрічним позовом.

Крім того, позивач за первісним позовом у касаційній скарзі обґрунтував порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб’єктної юрисдикції наявністю постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 352/395/19 у подібних правовідносинах (з подібними предметом та підставою позову).

Разом із цим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає про те, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (про визнання недійсним договору відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, сторонами якого є фізичні особи, з підстав укладення такого договору з порушенням переважного права учасників товариства на викуп частки) відсутній.

Отже, передбачені частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України виключення на передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у даному випадку відсутні.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає про наявність підстав, передбачених частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, для передачі справи № 910/2388/20 разом із касаційною скаргою позивача за первісним позовом на рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 грудня 2020 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, позивач за первісним позовом у касаційній скарзі послався на висновки Верховного Суду щодо підвідомчості правовідносин, подібних правовідносинам у цій справі, цивільному судочинству, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 352/395/19.

Як вбачається, правовідносини у справі № 352/395/19 є подібними правовідносинам у цій справі № 910/2388/20, що переглядається, оскільки стосуються визнання недійсним договору, за яким була відчужена частка учасника у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю, з підстав укладення зазначеного договору за відсутності повідомлення про його укладення та згоди на його укладення інших учасників товариства.

За результатом розгляду справи № 352/395/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що правовідносини у цій справі за своїм характером не є корпоративними, а спір у справі № 352/395/19 за суб’єктним складом не відноситься до категорії спорів, що виникають з корпоративних правовідносин, оскільки особа, якій була відчужена частка у статутному капіталі товариства за спірним правочином, як сторона спірного правочину, корпоративних прав в установленому законом порядку не набула, спір у справі не є спором, який виник у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності товариства, а спірний правочин виник поза межами господарської діяльності товариства чи корпоративних прав.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків щодо цивільної підвідомчості спору у справі про визнання недійсним договору відчуження частки у статутному капіталі товариства, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 352/395/19 у подібних правовідносинах, з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частин першої, другої 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юрисдикція господарських судів визначена у статті 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з пунктами 1, 3, 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1);

- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3);

- справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах (пункт 4).

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб’єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Предметом спірного договору купівлі-продажу є частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж», тобто відповідні права й обов’язки стосовно участі у діяльності та управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж», отриманні прибутку від господарської діяльності, з огляду на що відносини щодо відчуження цих прав за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними корпоративними правами у господарському товаристві.

Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

За змістом частин першої та третьої статті 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

За таких обставин у цій справі існує спір, що виник із правочину щодо частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, який відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України відносяться до юрисдикції господарських судів.

При цьому відповідно до цієї норми процесуального права справи у спорах щодо правочинів, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, незалежно від суб’єктного складу таких справ, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо правочинів, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов’язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Проте позивач за зустрічним позовом в обґрунтування зустрічного позову не посилався на існування між учасниками цієї справи (за зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства недійсним) сімейних чи спадкових правовідносин, суди такі обставини не встановлювали. Отже, спірні правовідносини щодо відчуження частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Укрбудмонтаж» не є пов’язаними ні з сімейними, ні зі спадковими правами та обов’язками учасників справи.

Як вбачається, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 352/395/19 дійшов висновку про те, що спір про визнання недійсним договору відчуження частки у статутному капіталі товариства підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки сторона спірного правочину, на користь якої була відчужена частка у статутному капіталі товариства, корпоративних прав в установленому законом порядку не набула.

Однак фактично ці висновки щодо юрисдикції спору у справі були зроблені Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду за результатом розгляду справи по суті з урахуванням того, що спірний правочин є недійсним. Проте питання судової юрисдикції спору визначається судом до вирішення спору по суті. До вирішення спору по суті суд не може визначити набула особа майно (у цьому випадку - корпоративні права) за спірним правочином чи ні. Зазначені висновки Верховного Суду, зроблені Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду, щодо судової юрисдикції спору у справі про визнання правочину недійсним (зроблені до моменту фактичного визнання судом такого правочину недійсним) були зроблені без урахування положень пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, за змістом якої договір та інші правочини є підставою виникнення цивільних права та обов’язків.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що спір у цій справі щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, що виник між сторонами спірного правочину, виник з корпоративних відносин, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відповідно до частини четвертої статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п’ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що, крім підстави, передбаченої частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, наявна також інша підстава для передачі справи № 910/2388/20 разом із касаційною скаргою позивача за первісним позовом на рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 грудня 2020 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України: необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 352/395/19.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.