Фраудаторний договір, як різновид фіктивних правочинів

Fraus creditorum (з лат. — на шкоду кредиторам) — це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів.

Як повідомляє Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Дніпро на своєму офіційному сайті, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторний правочин- це правочин, учинений боржником на шкоду кредитору. Суд касаційної інстанції наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину є:

—  момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано за борги);

—  характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов’язана особа);

—  ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Фраудаторні правочини (правочини, вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема:

— у банкрутстві (ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства);

— при неплатоспроможності банків (ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

— у виконавчому провадженні (ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

— боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

— боржник уклав договір із заінтересованою особою;

— боржник уклав договір дарування.

Так, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор зобов’язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі — відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Слід зазначити, що в постановах Верховного суду від 24.07.2019 у справах №405/1820/17, №372/3541/16-ц від 13.05.2020, від 28.11.2019 №910/8357/18, від 20.05.2020 №922/1903/18, №619/82/19 від 11.11.2020, сформульована позиція, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Київським апеляційним судом 13.07.2021 в рішенні по справі №754/6863/20, зазначено:«у переважній більшості фраудаторні правочини вчиняються між близькими родичами. У деяких із вказаних справ договори визнавались недійсними на підставі ст.ст. 203 і 215 ЦК України, у деяких ще додатково на підставі ст. 234 ЦК України, згідно з якою фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним».

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу частин першої — третьої, частини п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.05.2021 № 693/624/19 констатував, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору, а саме:

1. до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, відноситься момент вчинення договорів;
2. контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (пов’язані особи);
3. ціна в оспорюваних договорах (є заниженою);
4. боржник, який відчужує майно на підставі договорів купівлі-продажу на користь свого учасника (іншої особи) після пред’явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Отже, фраудаторний правочин набув розширеного тлумачення, від тепер для визнання зловживання правом не обов’язково має бути ініційований кредитором судовий спір. Достатнім є сам факт наявності укладеного договору, за яким боржник має заборгованість станом на дату вчинення оскаржуваного правочину.

Також ми писали, що ВС роз’яснив, як потрібно розуміти формулювання «зловживання правом».

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber  та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.