Верховний Суд визнав право громадської організації на звернення до суду з позовом про охорону культурної спадщини

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Громадської організації до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно протиправних, на думку позивача, дій відповідачів щодо затвердження проєктної документації та проведення реконструкції площі.

У цій справі суд апеляційної інстанції ухвалив постанову про відмову у задоволенні позову. При цьому суд керувався тим, що Громадська організація не підтвердила право на пред`явлення цього позову, а саме, здійснення громадською організацією статутної діяльності у сфері містобудування, а також не довела порушення прав мешканців міста Дніпра у зв`язку із завершенням реконструкції площі.

Що вирішив Верховний Суд

Верховний Суд погодився з резолютивною частиною оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, проте змінив його мотивувальну частину.

Зокрема, щодо права громадських організацій звертатися до суду в інтересах своїх членів та інших осіб Суд зазначив таке.

Частиною першою та третьою статті 1 Закону України від 22 березня 2012 року №4572-VI «Про громадські об`єднання» сформульовано визначення громадському об`єднанню – це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів, та визначення громадської організації, як громадського об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Суд також звернув увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії» (Gorraiz Lizarraga and Others v. Spain, заява №62543/00, від 10 листопада 2004 року), в якому зазначено, що в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття "потерпілий". Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (п. 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об`єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (п. 45).

Також Суд врахував сталу судову практику у подібних справах, відповідно до якої, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову; інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

Зважаючи на наявність письмових звернень фізичних осіб до Громадської організації – позивача у цій справі, щодо питань, пов`язаних з реконструкцією площі; положень пункту 2.3 Статуту цієї громадської організації щодо її цілей, зокрема, вжиття заходів щодо охорони культурної спадщини, просування прав громадян в сферах архітектурної діяльності та благоустрою, Верховний Суд вказав на необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про відсутність у Громадської організації у цій справі права на звернення до суду.

У цій справі Верховний Суд звернув увагу, що Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах – історичних населених містах України. Це підтверджує право громадських організацій на звернення до адміністративного суду з позовом для захисту інтересів своїх членів та інших осіб у сфері охорони культурної спадщини, за умови доведення такими організаціями матеріально-правової заінтересованості в оскарженні дій (бездіяльності) суб’єктів владних повноважень у цій сфері та наявності відповідних статутних цілей діяльності.

Постанова Верховного Суду від 8 травня 2024 року у справі №160/4503/23 (адміністративне провадження №К/990/43216/23).

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.