Військовий просив звільнити його через догляд за матір’ю з інвалідністю II групи – суд назвав помилки, які призвели до відмови
Житомирський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову військовослужбовця, який просив визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язати командування ухвалити відповідне рішення.
Позивач посилався на необхідність догляду за матір'ю
Військовослужбовець звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо неприйняття рішення по рапорту від 4 вересня 2025 року про звільнення солдата з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами на підставі абзацу сьомого підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи;
- зобов’язати військову частину звільнити позивача з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами на підставі абзацу сьомого підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи.
Позивач обґрунтовував вимоги тим, що після прибуття до військової частини він письмово та усно звертався до безпосереднього командира щодо наявності підстав для звільнення за сімейними обставинами, оскільки його мати є особою, яка потребує постійного стороннього догляду. Це підтверджувалося висновком лікарської комісії № 1540 від 25 червня 2025 року про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Позивач стверджував, що рапорти не реєструвалися, відповіді не надавалися, а подальші звернення ігнорувалися. Згодом позивач направляв рапорти від 30 червня 2025 року, 23 липня 2025 року та 4 вересня 2025 року, долучав документи, зокрема висновки про інвалідність матері II групи, акти перевірки сімейного стану, свідоцтво про народження тощо. Мати позивача також зверталася до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач самовільно залишив розташування військової частини 18 липня 2025 року через загрозу життю матері.
Позиція військової частини
Військова частина у відзиві на позов заперечувала вимоги, зазначаючи, що позивач не звертався з рапортом у встановленому порядку «по команді», не долучив усіх необхідних документів, зокрема свідоцтво про розірвання шлюбу батьків, а також перебуває у статусі такого, що самовільно залишив розташування військової частини.
Що вирішив суд
Житомирський окружний адміністративний суд розглянув справу № 240/21932/25 та ухвалив рішення відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Суд встановив, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, звертався з рапортами, однак вони не були подані «по команді» у встановленому порядку підпорядкування, не містили всіх необхідних документів, визначених додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (зокрема, свідоцтва про розірвання шлюбу батьків для підтвердження відсутності інших осіб, здатних здійснювати догляд). Командування військової частини належним чином реєструвало та опрацьовувало рапорти, адвокатські запити та скарги, надаючи мотивовані відповіді з роз’ясненням порядку звернення та переліку необхідних документів. Суд зазначив, що норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, та Інструкції № 170 чітко визначають порядок подання рапортів «по команді», а подання рапортів безпосередньо до військової частини без дотримання підпорядкування не відповідає вимогам.
Суд дійшов висновку, що військова частина, як суб’єкт владних повноважень, у межах своєї компетенції здійснила усі належні дії щодо розгляду звернень позивача, отже бездіяльність не допущено. Позивачем не доведено, що подані рапорти містили всі необхідні документи для звільнення. Суд також врахував, що позивач самовільно залишив розташування військової частини, що виключає можливість реалізації звільнення за наявності правових підстав у період відсутності.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
