Не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану право на свободу та особисту недоторканність, право на судовий захист, презумпція невинуватості і право на захист – Конституційний Суд України

Конституцією та актами, якими введено воєнний стан на всій території України і, відповідно, механізм обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного стану, не визначено можливості обмеження прав і свобод, які гарантовано у статті 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист) Конституції. Про це зазначив Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 8-р(II)/2024 від 18 липня 2024 року. Раніше «Судово-юридична газета» описувала зміст даного Рішення, яким КСУ визнав неконституційним «автоматичне» продовження строків тримання під вартою.

Предметом конституційного контролю в цій справі була ч. 6 статті 615 КПК як частина його розділу ІХ-1 «Особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану».

Як вказав КСУ, широкомасштабна збройна агресія рф проти України створює юридичну ситуацію, про яку йдеться у пункті 1 статті 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року: «Під час надзвичайного стану в державі, за якого життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошують, держави – учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом тільки тією мірою, що її вимагає серйозність ситуації, і за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не призводять до дискримінації лише за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігійних переконань та соціального походження».

Пунктом 1 статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за Конвенцією лише в тих межах, яких вимагає серйозність ситуації, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

Верховна Рада постановою від 21 травня 2015 року №462–VIII ухвалила Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод». Отже, Україна заявила про відступ від міжнародних зобов’язань, які пов’язані, зокрема, з гарантіями права на свободу та особисту недоторканність, що їх зазначено у статті 9 Пакту та статті 5 Конвенції.

Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21 квітня 2022 року № 2217–IX Заяву про відступ було підтверджено.

У Заяві про відступ у цьому аспекті йдеться, зокрема, про такі законодавчі засоби, як: особливий режим досудового розслідування, відповідно до якого повноваження слідчих суддів, визначені Кодексом, тимчасово передають відповідним прокурорам, які набувають додаткових процесуальних прав (пункт 6); зміна територіальної підсудності судових справ (пункт 7). Водночас у Заяві про відступ наголошено, що тільки фактична відсутність функціонування судів в окремих регіонах та ситуація, яка спричинена збройною агресією рф проти України, є тими межами, які дають можливість застосувати наведені та інші засоби в умовах загрози для існування нації (пункти 6, 7).

Україна після початку широкомасштабної збройної агресії, скориставшись своїм правом на дерогацію, неодноразово інформувала органи ООН та Ради Європи про відступ від окремих зобов’язань, що їх визначено Пактом та Конвенцією.

Конституційний Суд зазначає, що відступ від деяких міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини та зумовлена цим здатність держави вдатися до обмежень певних прав і свобод людини не означають запровадження законодавчих та інших засобів, які не були б узгоджені з Конституцією України.

Конституційний Суд України також підтверджує свою юридичну позицію, за якою міжнародне право хоча й уможливлює відступ держави від права на свободу та особисту недоторканність під час війни або іншої суспільної небезпеки (стаття 15 Конвенції, стаття 4 Пакту), однак із його сутності випливає, що засадничий судовий захист особи від свавільного тримання під вартою має бути забезпечений.

Із наведеного випливає, що і в умовах воєнного стану верховенство Конституції України та її принципів, зокрема верховенства права, поділу влади, поваги до прав і свобод людини, є основами демократичного конституційного ладу України. Саме Конституція України у мирний час та в умовах воєнного стану встановлює механізм запровадження засобів обмеження прав і свобод людини.

У частині першій статті 64 Основного Закону України зазначено, що «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Водночас у частині другій статті 64 Конституції України встановлено можливість окремих обмежень прав і свобод, а також зазначено, які саме права і свободи не можуть бути обмежені, зокрема ті, що передбачені її статтями 29, 55, 62, 63.

Конституційний Суд України констатує, що в контексті предмета цієї справи відповідно до другого речення частини другої статті 64 Конституції України людські права і свободи, гарантовані Конституцією України у приписах статті 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист), не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану. Це означає, що хоча обмеження зазначених людських прав не може бути зумовлене потребами, пов’язаними з воєнним станом, однак державне втручання у їх захисну сферу є можливим за умови виправданості (домірності) обраних законодавцем засобів, які зберігають повагу до сутності людських прав та не суперечать приписам Конституції України, які expressis verbis гарантують їх обсяг.

З огляду на те, що законодавець оспорюваними приписами КПК допустив утручання в сутність людських прав, гарантованих статтями 29, 55 Конституції України, та порушив відповідні приписи Основного Закону України, якими гарантовано обсяг їх здійснення (expressis verbis), КСУ констатує, що немає потреби досліджувати приписи ч. 6 статті 615 Кодексу з огляду на їх домірність.

КСУ також наголошує, що у статті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 зі змінами зазначено: «У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Конституційний Суд України дійшов висновку, що людські права і свободи, гарантовані Конституцією України у приписах статті 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист), не зазначені в актах права, якими введено воєнний стан в Україні, а отже, утручання у ці права і свободи не обумовлено цілями вирішення завдань, які були підґрунтям для введення воєнного стану в Україні.

Конституційний Суд України також зазначає, що у Законі «Про правовий режим воєнного стану», зокрема, визначено, що:

– саме в указі Президента України про введення воєнного стану встановлено, з-поміж іншого, «вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень» (пункт 5 статті 6);

– «повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені» (частина друга статті 12-2);

– «1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

2. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
3. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається» (стаття 26).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституцією України (частина друга статті 64) та актами, якими введено воєнний стан на всій території України і, відповідно, механізм обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного стану, не визначено можливості обмеження прав і свобод, що їх гарантовано у статті 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист).

Нагадаємо, що суддями-доповідачами по цій справі виступили Василь Лемак і Віктор Городовенко.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.