«ВКонтакте» як на фронті: столична Феміда винесла вирок за виправдовування російської агресії у соцмережі

Війна, яка триває вже понад 3,5 роки, відбувається не лише на фронті, а й навіть у інформаційному просторі. Тривожні повідомлення, ролики чи репости у соцмережах теж можуть становити певну загрозу. Під виглядом власної думки чи позиції часто приховуються спроби маніпуляції, підживлення страху та паніки, що неприпустимо в умовах реальних бойових дій...

Щоб не стати жертвою ворожої дезінформації, потрібно «вмикати» критичне мислення, перевіряти джерела, а головне – аналізувати мотиви того, хто поширює подібні «сенсації». Під час війни боротьба за правду не менш важлива, аніж захист рідної країни. Важливу роль у цьому процесі відіграють українські суди та вся правова система загалом. Саме через справедливе покарання можна ефективно протистояти інформаційній агресії, караючи тих, хто поширює усілякі фейки та інші неправдиві матеріали. У таких непростих умовах вітчизняна Феміда змушена час від часу нагадувати відому істину: свобода слова та доступ до правдивої інформації – це не лише права, а й відповідальність, у тому числі й кримінальна.

Про це свідчить рішення Деснянського райсуду міста Києва, який розглянув кримінальне провадження, пов’язане з виправданням військової агресії проти України. Матеріали цієї справи зафіксовані у Єдиному держреєстрі судових рішень: справа №754/6421/25.

Незважаючи на ворожі обстріли, обвинувачена тричі використовувала свій аккаунт у соцмережі «ВКонтакте» для проросійської пропаганди. Так, у вересні 2024 року вона розмістила відеофайл (тривалістю 1 год 41 хв) із висловлюваннями, які «виражені у формі виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році», згідно з висновком експертизи (№348 від 06.03.2025). На жаль, на цьому її «сенсації» не закінчились.

За даними слідства, киянка ще двічі розміщувала в соцмережах антиукраїнські публікації: у жовтні-2024 та січні-2025 подібні матеріали також були присвячені «справедливій» російській окупації на територіях України. Зважаючи на ці кричущі факти, Деснянський суд дійшов висновку, що такі дії містять склади злочинів, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального Кодексу: поширення матеріалів, що виправдовують збройну агресію та її повторне поширення з виправдовуванням тимчасової окупації українських територій.

Згідно з даними суду, «у громадянки України при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, але не пізніше 24.10.2024, виник та сформувався стійкий злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караних діянь, що полягають у повторному поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році…».

Усі ці «патріотичні» почуття до ворога вивітрилися після того, як сама киянка опинилися на лаві підсудних. Ось як про це описується в матеріалах справи: «Обвинувачена в судовому засіданні визнала себе винуватою у скоєних кримінальних правопорушеннях, щиро розкаялася, фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінальних правопорушень не оспорювала та підтвердила обставини встановлені судом. Пояснила, що 03.09.2024, 24.10.2024 та 19.01.2025 за допомогою власного телефону марки «LG» на сторінці «Вконтакте» розмістила публікації… із закликами щодо повалення влади (режиму) в Україні. Хотіла, щоб дані повідомлення прочитали інші люди. Наголосила, що припустилася помилки, на тепер погляди змінила, до вчиненого ставиться негативно».

Але, як-то кажуть у народі: є каяття, та нема – вороття. Хоча суд і врахував зізнання у злочині, співпрацю зі слідством, також відсутність обтяжуючих обставин, проте все ж таки виніс вирок: призначив киянці покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з одночасним звільненням від цього покарання – з випробувальним іспитовим строком 2 роки (якщо протягом даного строку не вчинить нового злочину). При цьому вона зобов’язана періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти про зміну місця проживання (роботи або навчання) і не виїжджати за межі України без відповідного погодження. Крім того, в неї конфіскували речові докази – мобільний телефон телефон «LG» LM-G820 UM разом із SIM-картою та стягнули в дохід держави майже 13 тисяч грн (за процесуальні витрати для проведення експертизи).

За рішенням суду таке покарання має не лише каральну, а й виправну функцію (без  ізоляції від суспільства), що дозволяє підтримати баланс між правами особи та охороною державних інтересів. Тобто ця справа вказує на важливий факт: навіть у соціальних мережах діє закон! Поширення матеріалів із наративами держави-агресора може призвести до наслідків за статтею 436-2 КК України, причому навіть у тому разі, коли сама обвинувачена щиро розкаюється.

Після введення воєнного стану в нас відбулося «перезавантаження» не лише свідомості, а й ставлення до законодавства у сфері свободи слова. Як не крути, а війна примушує шукати баланс між правом на вираження думки і необхідністю захисту від негативної інформації, яку ворог може успішно використати на свою користь. У таких умовах ми покликані одночасно захищати себе як на полі бою, так і в інформаційному просторі.

Саме тому ще в березні 2022 року у Кримінальному кодексі появилася стаття 436-2, яка передбачала покарання за «виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ та глорифікацію її учасників». Вперше про ці зміни заговорили вже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення. Група народних обранців (серед них – Федір Веніславський, Єгор Чернєв, Олександр Качура) подала до Верховної Ради законопроєкт №7116. Головна мета – захистити інформаційний простір України, який заполонили проросійські меседжі, фейки та інші пропагандистські спроби легітимізувати війну. І в рекордні строки було ухвалено Закон №2108-IX.

Увесь цивілізований світ уже давно визнав: свобода слова має межі там, де починається насильство чи агресія. Україна поки що не має такого збалансованого механізму. У нас рішення часто ухвалюються екстрено, з огляду на війну. І це зрозуміло. Але з часом ми теж маємо перейти від реакції на висловлювання до системи правил, де свобода і відповідальність доволі гармонійно співіснують.

Звісно, Україна – далеко не перша держава, яка ставить перед собою такі проблеми. У Європі вже давно існують закони, які передбачають покарання за виправдання злочинів: у Німеччині заперечення Голокосту – це правопорушення, у Франції карають за виправдання тероризму, у Польщі (як, до речі, і в нас) – заборонено пропагувати комунізм як тоталітарний режим, у Литві та Латвії кримінальна відповідальність настає за спробу заперечення окупації СРСР.

Як показує практика, публічне виправдовування ворожої агресії – не просто висловлювання, а злочин, що служить зброєю в загарбницькій війні…

Автор Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.