Передоплати за повітря: у Львові шахрай продавав житло, не існуюче навіть у проєктах

Квартири, за які покупці сплатили багатотисячні суми, виявилися лише на папері. Львів’янин, який обіцяв житло за привабливими цінами у популярних житлових комплексах, отримував передоплати, але реального майна не передавав. Справа завершилася вироком і штрафами, а ошукані громадяни змогли дізнатися про обман лише після звернення до забудовників і правоохоронців.

Хмарочоси ілюзій із валізами кешу

Привабливі обіцянки виявилися неправдивими, а отримання грошей слугувало засобом для реалізації злочинних намірів. Саме за ці дії Галицький районний суд Львова виніс вирок у справі № 461/9140/23, визнавши винним псевдорієлтора, який організував шахрайську схему із купівлею-продажем неіснуючих помешкань.

Обвинувачений, прикриваючись рекламуванням житлових комплексів, пропонував потенційним клієнтам нерухомість за заниженими цінами. Він представлявся працівником неіснуючої компанії, до якої не мав жодного стосунку: обіцяв оселі у «Парус Преміум», «PARUS CITY», «AUROOM AIR» та інших ЖК, спекулюючи нібито вигідними умови придбання квартир.

Довірливим покупцям пропонувалося спочатку укласти «договір завдатку» на великі суми – від $20 тисяч до $50 тисяч під гарантію: мовляв, після завершення угоди нове житло передадуть саме для них. Один із ошуканих клієнтів отримав фіктивний договір завдатку на $20 тисяч за квартиру у «Парус Преміум» і відразу ж розплатився готівкою. Через деякий час інша жінка погодилася на угоду із завдатком – $32 тисячі за квартиру в «PARUS CITY»: вона сплатила передоплату у розмірі понад 1 мільйон гривень. Згодом третій покупець перерахував $50 тисяч за обіцяну квартиру, отримавши аналогічний фіктивний договір.

Усі три випадки демонструють однакову схему: обіцянки квартир, привабливі знижки, значні завдатки та відсутність реальної передачі житла. Покупці піддалися шахрайству через цілий комплекс обставин: обвинувачений створював видимість легальної угоди, представлявся працівником агентства, яке нібито співпрацювало із забудовником, надавав фіктивні договори завдатку та переконував у безпеці операцій. На той момент потерпілі були впевнені в тому, що оформлюють документи через легальне агентство і що їхні кошти будуть використані на реальну покупку.

Про факти введення в оману клієнтів стало відомо лише після детальної перевірки інформації у представників будівельних компаній. Було встановлено, що квартири, на які вони претендували, або вже були реалізовані іншим покупцям, або взагалі не існували як окремі об’єкти нерухомості. Отримані підтвердження від девелопера та зафіксована відсутність у обвинуваченого будь-яких законних прав чи повноважень щодо зазначених об’єктів надали заявникам достатні підстави усвідомити факт шахрайства. Суд виявив низку епізодів, коли обвинувачений, представляючись працівником неіснуючої компанії, отримував значні суми готівки від громадян, але не передавав квартири й не мав юридичних підстав для їх продажу. Представники ринку нерухомості спростували будь-які зобов’язання щодо передплат за житло, що остаточно підтвердило незаконність дій з боку недобросовісного львів’янина.

У судовому засіданні обвинувачений повністю визнав свою вину. Він зазначив, що його наміри полягали у започаткуванні так званого «будівельного бізнесу»: намагався пояснювати свої дії домовленістю із знайомим, який нібито мав передати квартири як компенсацію за оренду будівельної техніки. У подальшому передбачалося здійснювати реалізацію квартир та отримувати прибуток. Але фактично така діяльність набула ознак шахрайства. Загалом, псевдорієлтор незаконно привласнив близько 7 млн гривень.

Замість ув’язнення – штраф

У матеріалах справи було зібрано обширний масив доказів: скріншоти переписок, договори завдатку, заяви потерпілих, документи підприємства, результати обшуків, вилучення грошей у валюті та чорнові записи, що фіксують схему. Потерпілі підтвердили, що передоплати здійснювали готівкою після укладання договорів завдатку у офісі агентства, яке нібито співпрацювало із забудовником. Доказова база включала оригінали договорів, платіжні підтвердження, документи від забудовників, скріншоти листування, записи телефонних розмов, електронні та паперові носії інформації.

Встановлено, що псевдорієлтор не мав жодних прав на продаж квартир і взагалі не міг нічого передавати. Його дії кваліфіковано за ч. 2, ч. 3 та ч. 4 ст. 190 ККУ – повторне шахрайство, шахрайство у великих розмірах та шахрайство в особливо великих розмірах. За такі правопорушення передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Проте суд, урахував пом’якшувальні обставини: щире каяття обвинуваченого, визнання вини та відшкодування коштів потерпілим.

Посилаючись на вимоги статей 50 та 65 КК України, суд наголосив, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів: «Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вище зазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого».

У вироку зазначено: каральна функція покарання, хоч і спрямована на запобігання новим правопорушенням та реагування на вже скоєне, але не є домінуючою. На думку суду, «обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства». Саме тому замість позбавлення волі було застосовано штраф. Враховуючи сукупність вчинених злочинів, остаточне покарання визначено в розмірі 26 тисяч мінімумів доходів громадян – 442 тисячі гривень. Суд вважає це достатнім для виправлення особи та відшкодування завданих збитків.

Аналіз справи показує: покарання має бути співмірним учиненому злочину, що передбачає врахування способу і об’єкта посягання, тяжкості його наслідків та ступеня суспільної небезпечності особи. Така співмірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.