ВП ВС підтвердила ключову роль доброчесності у процедурі призначення суддів

Перемога в рейтингу конкурсу не гарантує суддівської мантії. Це наочно показало ріщення у справі № 990/186/24, в якому Велика Палата Верховного Суду підтвердила: наявність обґрунтованих сумнівів у доброчесності кандидата є достатньою підставою для відмови у призначенні на посаду судді, навіть якщо кандидат формально відповідає всім кваліфікаційним вимогам.

У цій справі позивач оскаржував рішення ВККС, прийняте щодо нього за результатом проведення співбесіди у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким йому відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва. Відповідно оспорюване позивачем рішення безпосередньо зачіпає його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.

Спірне рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди з позивачем, який посів переможну позицію за рейтингом до Печерського районного суду міста Києва.

ВККС критично оцінила позицію кандидата стосовно відсутності конфлікту інтересів і неможливості впливу його як прокурора району на ухвалення рішень Новояворівською міською радою щодо надання йому дозволу на реконструкцію будівлі без жодних зобов`язань майнового характеру з боку кандидата та інших осіб, які брали участь у вказаній реконструкції, на користь територіальної громади.

Також ВККС, не надаючи оцінку обставинам та не встановлюючи факт проживання чи непроживання колишньої дружини кандидата в службовій квартирі, зазначила про те, що кандидат залежно від свого майнового або іншого інтересу вважає за допустиме вводити суд в оману і заперечувати факти, які ним раніше визнавалися в інших офіційних документах.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ВККС від 23 квітня 2024 року № 452/дс-24 «Про відмову у внесенні рекомендації ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва». Зобов`язано ВККС провести повторну співбесіду з кандидатом як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки ВККС, викладені у оскаржуваному рішенні, є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень Комісії, без належних доказів на підтвердження цих висновків.

Оцінюючи спірне рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, Велика Палата Верховного Суду нагадала про таке.

Відповідно до частин другої та третьої та статті 79-5 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.

ВП ВС підтвердила, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.

Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Також ВП ВС визнала, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.

Відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності має місце, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

У разі ж існування обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики Комісія як орган, відповідальний за формування високопрофесійного та добросовісного корпусу суддів, вправі прийняти вмотивоване рішення про відмову в наданні такому кандидату рекомендації про призначення на посаду судді. Цими повноваженнями ВККС наділяють норми частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на винятковій важливості критерію доброчесності, з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя. Навіть ззовні правомірні і законні дії кандидата за певних умов можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Велика Палата Верховного Суду висновує, що відповідність критерію доброчесності є обов`язковою передумовою для зайняття вакантної посади судді, яка має особливий, високий конституційно-правовий статус та займає визначне місце у демократичному суспільстві, відіграє важливу роль у розбудові правової держави.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що наявність обґрунтованих сумнівів у доброчесності кандидата унеможливлює надання йому рекомендації щодо призначення на посаду судді, навіть за умови, що він має високий рівень професійної компетентності. Доброчесність є самостійним і обов`язковим критерієм, який не може бути компенсований іншими позитивними характеристиками кандидата.

Проведення Комісією співбесіди як завершального етапу такого конкурсу має на меті остаточно підтвердити відповідність кандидата на посаду судді усім встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.

Приймаючи рішення про рекомендацію кандидата для призначення на посаду судді, Комісія тим самим підтверджує відсутність будь-яких сумнівів, зокрема у його доброчесності, засвідчує, що така особа гідна обіймати цю посаду, що це призначення не зашкодить авторитету правосуддя і судової влади, укріпить довіру до неї з боку суспільства, сприятиме виконанню основного завдання ВККС - сформувати високопрофесійний і доброчесний суддівський корпус.

Водночас, призначення кандидата на посаду судді за наявності обґрунтованих сумнівів у його доброчесності створює ризик підриву авторитету правосуддя та судової гілки влади в цілому, не сприяє зміцненню довіри суспільства до суду, а відтак суперечить одному з основних завдань ВККС, яким є формування високопрофесійного та доброчесного суддівського корпусу.

Велика Палата Верховного Суду, надаючи тлумачення поняттю «обґрунтовані сумніви», у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 дійшла таких висновків: «…Поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.

Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом».

При цьому «норми» (стандарти) належної (гідної, етичної) поведінки кандидата на посаду судді не мають вичерпного, чітко окресленого визначення (виміру), адже подібні визначення не можуть охопити всіх граней суспільного життя, якому властиво змінюватися як з плином часу, так і під впливом низки соціальних процесів.

Професійна діяльність і досвід роботи безперечно впливають на спроможність особи виконувати професійні обов`язки на посаді судді, й цей аспект Комісія теж покликана оцінити через призму відповідності певної кандидатури посаді судді.

Водночас законодавець визначив, що етична компонента професійного судді має не менш важливе значення для здійснення правосуддя на засадах верховенства права, тож і цей аспект Комісія змушена брати до уваги під час конкурсного добору.

Оцінювання кандидатури на посаду судді з цієї позиції не лише покладає відповідальність на Комісію за свої рішення (проявом якої є, зокрема, належна їх мотивація), але й виставляє заодно певні вимоги до кандидатів на посаду судді.

Складно передбачити всі наслідки дій (вчинків, поведінки) особи у мінливих суспільних відносинах, особливо в умовах невизначеності. Водночас в людській спільноті, яка сформована і функціонує у певному історичному проміжку часу [«наповненому» притаманними йому культурними, моральними, ціннісними якостями (характеристиками], завжди існуватимуть певні засадничі уявлення про «правила» поведінки (дій, вчинків), які за певних умов / обставин (контексту) однаково сприймаються як належні (очікувані, передбачувані) або, іншими словами, «правильні». І йдеться не тільки про суто нормативно-правові стандарти (тобто офіційні; виконання яких забезпечується державним примусом), але і про норми моральні та етичні, які, втім, переплітаються з нормами права і як своєрідний «внутрішній» регулятор поведінки людей значною мірою впливають і на правове її [поведінки] регулювання.

Професійна та, що важливо, етична поведінка судді позиціонується на міжнародному рівні як невід`ємна складова функціонування судової системи у демократичному суспільстві, побудованому на довірі з боку суспільства та авторитеті судової влади в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів.

Орієнтири такої поведінки судді закріплені у згадуваних Бангалорських принципах від 19 травня 2006 року (схвалені Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).

За текстом цього акта, дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів (четвертий показник).

 У пункті 4.2 Бангалорських принципів поведінки судді зазначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Суддя не повинен дозволяти членам своєї родини, соціальним чи іншим стосункам певним чином впливати на його діяльність, що пов`язана зі здійсненням функції судді, а також на прийняття ним судових рішень. Суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім`ї чи інших осіб. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень (пункти 4.8, 4.9 Бангалорських принципів поведінки судді).

У цій справі спір стосується кандидата на посаду судді місцевого суду, а не судді, посада якого [судді] вимагає дотримання записаних у названому документі стандартів поведінки. Та водночас кандидат на посаду судді повинен відповідати вимогам до цієї посади, що, таким чином, дозволяє щонайменше орієнтуватися на певні засади поведінки, які закріплені в згадуваному міжнародному акті, під час оцінювання кандидатури на відповідність вимогам закону, надто коли це стосується етичного аспекту, адже, як уже указувалося, авторитет судової влади вимагає передовсім від її представників (суддів) поважати свою посаду і через призму власної поведінки утверджувати довіру суспільства до суду (як інституції) загалом.

З таких позицій оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності вимагає від Комісії ретельної уваги і передбачає певну свободу розсуду, або ж дискреції, що водночас зумовлює відповідальність за свої рішення, які з огляду на юридичні наслідки мають відповідати вимогам законності та обґрунтованості.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.