Борги за тепло як предмет спору: що вирішив суд у Кривому Розі у справі про оплату комунальних послуг

Суд у Кривому Розі ухвалив рішення про стягнення заборгованості за теплопостачання. Визнавши доводи позивача обґрунтованими, суд постановив стягнути з мешканців квартири значні суми боргу, інфляційні втрати, проценти та пеню. Це свідчить про підтвердженням принципу обов’язковості оплати житлово-комунальних послуг незалежно від наявності письмового договору.

Квартет співвласників: від приватизації до позову

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області розглянув цивільну справу №214/7153/25 щодо стягнення заборгованості за теплопостачання. Позов було подано акціонерним товариством, яке здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню. Спір стосувався боргу за тривалий період: із жовтня 2019 року по травень 2021 року. Загальна сума включала основний борг, інфляційні втрати, три відсотки річних та пеню.

Представник АТ звернувся до суду влітку 2025 року, а восени – уточнив позовні вимоги щодо боргів за житлово-комунальні послуги, які були нараховані чотирьом співвласникам квартири. Один із них набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державною нотаріальною конторою ще у 2017 році. Інші – отримали свої частки внаслідок приватизації, підтвердженої свідоцтвом, виданим органом житлово-комунального господарства у 2006 році. Згодом ці частки були передані у власність іншій особі за договором міни від 2021 року.

Особливістю справи було те, що борг виник ще до укладення договору міни часток. Тому відповідальність за оплату покладалася на тих осіб, які були співвласниками та користувалися житлом у зазначений час. Суд підкреслив, що відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України тягар утримання майна покладається на власника та членів його сім’ї. Зміна власника не звільняє попередніх співвласників від обов’язку сплатити борг, який виник до моменту відчуження часток.

Визначальним у справі стало застосування статті 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання. Суд визнав правомірним нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що значно збільшило загальну суму боргу. Також було враховано положення статей 901 та 903 ЦК України, які визначають правову природу договору про надання послуг як грошового зобов’язання.

У матеріалах справи наведено детальні розрахунки боргів, які були підтверджені первинними документами. Суд також звернув увагу на те, що відповідачі не надали жодних доказів погашення боргу чи спростування розрахунків, поданих позивачем. Відсутність відзиву на позовну заяву, попри належне повідомлення про відкриття провадження, свідчить про пасивну позицію відповідачів та небажання брати участь у процесі. Це дозволило суду розглядати справу виключно на підставі матеріалів, поданих позивачем, що відповідає положенням статті 279 ЦПК України.

Тепло з минулого – стягнення теперішні

Дослідивши матеріали справи, суд перевірив усі надані документи – від приватизації квартири у 2006 році до договору міни часток у 2021 році. Це дозволило встановити: хто саме був співвласником житла у період виникнення заборгованості за послуги теплопостачання. Суд підкреслив, що зміна власників квартири не звільняє їх від обов’язку сплатити борг, який виник раніше. Відповідальність за оплату послуг поширюється на всіх співвласників пропорційно їх часткам.

Оскільки неправомірними діями відповідачів позивачеві було завдано матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, суд дійшов висновку: позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.

«Враховуючи, що відповідно до ст. 322 ЦК України тягар утримання майна, у тому числі обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладається на власника приміщення та членів його сім`ї, які проживають в цьому приміщенні та є споживачами таких послуг, та з огляду на те, що між відповідачами і позивачем існували фактичні договірні відносини, враховуючи доведеність заявленого позивачем розрахунку заборгованості, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі», – підсумував суд першої інстанції.

В ухвалі суду зазначено, що уточнений позов акціонерного товариства про стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання – підлягає повному задоволенню. З одного з відповідачів стягнуто 14 238,51 грн, а з решти трьох – по 9359,85 грн. Зазначені суми включають основний борг, інфляційні втрати та процентні нарахування, що відповідає вимогам чинного законодавства.

На переконання суду, споживачі зобов’язані оплачувати фактично отримані послуги, а відсутність договору не є підставою для звільнення від цього обов’язку. Це особливо важливо для багатоквартирних будинків, де договори часто укладаються колективно або взагалі не оформлюються належним чином.

Також суд звернув увагу на соціальний аспект: борги за тепло впливають не лише на конкретну квартиру, а й на фінансову стабільність теплопостачальних підприємств. Систематична несплата створює ризики для безперебійного постачання теплової енергії всьому будинку. Співвласники квартири не можуть перекладати відповідальність один на одного: кожен із них має частку у праві власності, а отже, і частку відповідальності. Внутрішні домовленості між ними не впливають на обов’язок перед постачальником послуг.

Платежі під контролем: судова практика

Розглянута справа є не лише локальним прикладом вирішення конфлікту між постачальником теплової енергії та співвласниками квартири, а й частиною ширшої тенденції в українській судовій практиці.

Суд у Кривому Розі констатував: навіть за відсутності індивідуального договору споживачі зобов’язані оплачувати комунальні послуги, якщо вони фактично ними користуються. Це положення є визначальним у багатьох аналогічних справах, де боржники намагаються уникнути відповідальності, посилаючись на формальні прогалини в документах.

Подібні рішення формують стабільну практику: суди дедалі частіше виходять із презумпції обов’язковості оплати комунальних послуг як елементу утримання майна. Власники житла не можуть перекладати відповідальність на інших співвласників чи на відсутність договору. Важливим є й застосування статті 625 ЦК України, яка дозволяє нараховувати інфляційні втрати та проценти. Такий підхід забезпечує компенсацію кредитору та стимулює боржників – не затягувати з оплатою.

Як показує судова практика, процесуальна пасивність відповідачів не звільняє їх від фінансових наслідків. Відсутність відзиву чи доказів погашення боргу лише посилює позицію позивача. Суди готові захищати інтереси постачальників комунальних послуг, якщо ті надають належні документи та розрахунки. Це, у свою чергу, впливає на фінансову дисципліну в житлово-комунальній сфері. Борги за тепло чи воду не зникають самі по собі, а перетворюються на юридичні зобов’язання з додатковими санкціями.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.