Досудове розслідування та фінансування НСРД: огляд ключових позицій ВС за березень 2026 року
Процесуальна форма у кримінальному провадженні — це важлива гарантія захисту прав людини від свавілля держави. Березневий огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2026 рік демонструє позицію Суду щодо чіткої деталізації норм КПК України.
«Судово-юридична газета» розпочинає серію публікацій, присвячених аналізу актуальної практики. Сьогодні фокус на розділ «Досудове розслідування та НСРД», де ВС дав відповіді на питання щодо суб’єктного складу органів слідства, стандартів проведення негласних дій та специфіки оскарження проміжних ухвал.
Хто має право призначати слідчого?
Питання легітимності слідчого є базовим критерієм допустимості всіх зібраних ним доказів. У справі № 742/502/24 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду роз’яснив, що повноваження начальників відділень органів досудового розслідування мають бути належним чином підтверджені, і саме від цього залежить законність отриманих доказів у кримінальному провадженні.
У касаційній скарзі захист обвинуваченого зазначав, що досудове розслідування проводив слідчий, призначений начальником відділення слідчого відділу районного відділу поліції, який не є керівником органу досудового розслідування у розумінні п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК. На думку захисту, це означає, що розслідування здійснював неуповноважений слідчий.
Колегія суддів ККС вказала, що згідно із положеннями п. 1 ч. 2 ст. 39 та ч. 1 ст. 214 КПК визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування. А згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК (у редакції станом на дату ухвалення рішення про призначення слідчого), до переліку керівників органу досудового розслідування прямо включено начальників відділів та відділень поліції.
Отже, призначення слідчого або зміна старшої групи слідчих такою посадовою особою є цілком законним актом, що не тягне за собою визнання досудового розслідування таким, що проведене неуповноваженою особою.
Межі санкціонованого обшуку: транспортний засіб у гаражі
ККС ВС дослідив тонку межу між дозволом на обшук автомобіля та несанкціонованим проникненням до приміщення у справі № 274/301/15-к.
Так, ВС виснував, що проведення обшуку автомобіля, що знаходиться в гаражі з відкритими воротами, не є автоматичним несанкціонованим проникненням до іншого володіння.
Суд зазначив, що якщо ухвалою слідчого судді санкціоновано обшук саме транспортного засобу, а під час слідчої дії двері гаража були повністю відчинені, що підтверджено відеозаписом, то перебування авто в приміщенні не розширює межі проникнення до житла як такого. Особливо важливо, що до початку дії у слідчих могли бути відсутні дані, що авто перебуватиме саме в гаражі.
Фінансування НСРД
Одним із найскладніших питань НСРД є походження коштів для оперативних закупок. У справі № 742/502/24 Верховний Суд зазначив, що використання особистих коштів заявників для проведення НСРД автоматично не робить результати такої дії недопустимими.
У матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням кримінального правопорушення. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявниками. Використання особистих коштів під час проведення НСРД у виді контролю за вчиненням кримінального правопорушення автоматично не обумовлює недопустимості фактичних даних щодо видачі грошових коштів чи результатів НСРД.
Згідно зі ст. 91 КПК, джерело походження грошей для оперативної закупки не входить у предмет доказування у провадженнях щодо збуту наркотиків (ст. 307 КК). Процесуальний закон не вимагає від слідства обов’язково вказувати в протоколі джерело валюти як платіжного засобу. Якщо частина виділених коштів не була використана, це не має істотного значення для оцінки доказів у межах висунутого обвинувачення.
Домашнє насильство: юридична ознака
ККС ВС звернув увагу на необхідність конкретизації обвинувачення у справах про домашнє насильство у справі № 135/1128/25.
Прокурор стверджував, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, щодо своєї співмешканки, тому це кримінальне правопорушення є таким, що пов’язане з домашнім насильством, і за правилами п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК не може бути закрите у зв’язку із відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
ВС, своєю чергою зазначив, що термін «співмешканка» є житейським і автоматично не свідчить про наявність домашнього насильства в юридичному розумінні. Для того, щоб кримінальне правопорушення вважалося пов’язаним із домашнім насильством, що унеможливлює його закриття через відмову потерпілого, в обвинувальному акті мають бути чітко вказані ступені родинних відносин або спорідненості згідно із Законом № 2229-VIII. Посилання лише на «співмешкання» без розкриття юридичних ознак «близьких відносин» не створює перешкод для закриття провадження за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
