ДВС може залучати психолога через відмову дитини спілкуватися з батьком — позиція Верховного Суду
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянула касаційну скаргу у справі № 1309/9120/12 за заявою батька, який намагається досягти ефективного виконання судового рішення щодо його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Справа стосувалася оскарження бездіяльності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби (ДВС) у м. Львові та посадових осіб Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року, яким визначено графік участі батька у вихованні доньки та усунення перешкод у спілкуванні з нею. Заявник наполягав, що протягом 10 років виконання зводиться лише до «повідомлень про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником».
Суди попередніх інстанцій частково задовольнили скаргу. Суди зазначили, що в матеріалах провадження немає доказів вжиття виконавцем заходів для забезпечення виконання рішення про участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною в ці дати, а також відсутні докази неможливості його виконання.
Також враховано, що у цій справі заявник уже неодноразово оскаржував дії виконавчої служби, і суди раніше зобов’язували розробити комплексну стратегію виконання рішення, тому повторне вирішення аналогічних вимог не є необхідним.
Не погодившись з таким рішенням заявник звернувся до Касаційного суду.
Однак, Івано-Франківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України у відзиві зазначило, що відповідні повноваження міжрегіональних управлінь були змінені після реорганізації, а керівництво не здійснює контролю за діями державних виконавців у виконавчих провадженнях. Також зазначено, що комплексну стратегію виконання рішення вже розроблено та затверджено на виконання попередньої постанови Верховного Суду, зокрема із залученням психолога для забезпечення контакту дитини з батьком.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд наголосив, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим до виконання, а виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу, однак межі судового контролю у таких спорах не передбачають повторного зобов’язання органу влади вчиняти ті самі організаційні дії, якщо вони вже були предметом судового розгляду і щодо них ухвалені рішення.
Суд звернув увагу на те, що у межах цієї справи заявник неодноразово звертався зі скаргами на дії та бездіяльність державних виконавців і посадових осіб органів юстиції, і за результатами таких звернень судами вже ухвалювалися рішення, якими, зокрема, зобов’язувалося організувати заходи щодо забезпечення виконання рішення про участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Верховний Суд також відхилив доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм права, зазначивши, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення Конституції України, ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Суд наголосив, що державний виконавець зобов’язаний діяти в межах закону та вживати заходів для виконання рішення, однак оцінка ефективності вже затверджених організаційних рішень не може автоматично бути підставою для визнання бездіяльності у разі відсутності нових порушень або невиконання конкретних обов’язків.
Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Зокрема, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Верховний Суд врахував, що у цій справі вже була розроблена Комплексна стратегія примусового виконання рішення суду. Згідно зі стратегією, участь психолога має забезпечити підтримку дитини у стресових ситуаціях, сприяти оцінці її психоемоційного стану та врахуванню поведінкових особливостей під час налагодження контакту з батьком. Також передбачено, що спеціаліст має проаналізувати причини відмови дитини від спілкування, визначити шляхи усунення перешкод та сприяти формуванню стабільного психологічного контакту й довірливого спілкування. Для цього державному виконавцю необхідно залучити психолога та надати йому перелік питань, пов’язаних із виконанням рішення суду.
Верховний Суд окремо зазначив, що матеріали справи не містять доказів неефективності цієї Комплексної стратегії за умови її належного та добросовісного виконання всіма залученими сторонами.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, погодившись із їхніми висновками щодо відсутності підстав для скасування ухвалених рішень.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
