Рапорт не гарантує звільнення: коли військова частина має право відмовити, а коли її дії можна оскаржити

Подання рапорту на звільнення з військової служби саме по собі не означає, що військовослужбовця обов’язково виключать зі списків особового складу. Попри поширену думку, командування не зобов’язане погоджувати кожен такий рапорт лише через бажання військового припинити службу або наявність складних життєвих обставин.

Водночас закон не дозволяє ігнорувати звернення, безпідставно вимагати документи, яких законодавство не передбачає, або відмовляти без належного правового обґрунтування. Саме через неправильне розуміння процедури багато військовослужбовців стикаються із затягуванням розгляду рапортів або отримують відмови, які потім намагаються оскаржити у суді. Однак судова практика свідчить: не кожне звернення завершується на користь позивача. Нерідко причиною є відсутність законних підстав для звільнення або неналежно оформлений пакет документів.

Які підстави для звільнення передбачає закон

Порядок звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Саме ця стаття містить вичерпний перелік випадків, коли військовослужбовець може бути звільнений зі служби.

Закон не передбачає можливості припинити службу лише за власним бажанням. Залежно від категорії військовослужбовця та виду проходження служби такими підставами можуть бути:

• досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
• непридатність до військової служби за станом здоров’я на підставі висновку військово-лікарської комісії;
• окремі сімейні обставини, прямо визначені законом;
• звільнення після перебування у полоні за власним бажанням;
• набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
• інші випадки, прямо передбачені статтею 26 Закону.

Варто зазначити, що особливу увагу закон приділяє саме сімейним обставинам. Проте кожна із них повинна бути документально підтверджена та відповідати вимогам закону. Самого факту хвороби родича, наявності дітей чи складної життєвої ситуації недостатньо, якщо такі обставини не відповідають критеріям, встановленим законодавством.

Як правильно подати рапорт

Наказом Міноборони від 7 серпня 2024 року сформовано Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України. Згідно з документом, У паперовому рапорті військовослужбовець вказує:

• найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт;
• заголовок «Рапорт»;
• суть порушеного питання;
• перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби);
• найменування займаної посади;
• військове звання, власне ім’я та прізвище;
• дату;
• особистий підпис.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром – дата передачі рапорту прямому командиру.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв’язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Начальство повинно розглянути рапорт військовослужбовця невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту – щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов’язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров’я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо інших питань.

Чому військові отримують відмови

На практиці причини відмов можна умовно розділити на дві категорії. Перша – коли військова частина діє відповідно до закону. Наприклад, військовослужбовець подає рапорт, однак не має передбаченої законом підстави для звільнення або не підтверджує її належними доказами. У такому випадку командування має право відмовити. Поширеною є ситуація, коли до рапорту не додаються документи, які підтверджують обставини, на які посилається військовий. Це можуть бути висновки лікарських комісій, документи про родинні зв’язки, рішення органів соціального захисту, документи про встановлення інвалідності чи інші докази, залежно від конкретної підстави звільнення.

Інша категорія – коли військова частина виходить за межі своїх повноважень. Зокрема, командування може вимагати документи, які законом не передбачені, не розглядати рапорт упродовж тривалого часу, не надавати письмової відповіді або формально відмовляти без належного мотивування. Саме такі дії можуть стати предметом судового оскарження.

Рапорт потрібно не лише подати, а й підтвердити факт його отримання

Однією з найпоширеніших помилок є відсутність доказів того, що рапорт взагалі був поданий. У разі виникнення спору саме військовослужбовець має довести, що командування отримало його звернення. Практично це можна зробити кількома способами: подати рапорт через діловодство військової частини та отримати відмітку про його реєстрацію, залишити собі примірник із вхідним номером, направити документи рекомендованим або цінним листом із описом вкладення та повідомленням про вручення. Наявність таких доказів надалі має вирішальне значення під час звернення зі скаргою або до адміністративного суду.

Однак навіть у цьому випадку ключовим фактором залишається не сам факт звернення до суду, а наявність у військовослужбовця законних підстав для звільнення, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Що робити, якщо рапорт залишили без розгляду

Обов’язок розглянути звернення військовослужбовця не залежить від того, чи погоджується командування з викладеними у ньому доводами. Якщо рапорт належним чином поданий, військова частина повинна його розглянути та повідомити заявника про прийняте рішення. Якщо ж відповіді немає або звернення фактично проігнорували, насамперед варто переконатися, що є докази його подання. Після цього військовослужбовець може звернутися зі скаргою до вищого командування.

На практиці саме такий механізм нерідко дозволяє вирішити питання без судового спору. Якщо ж бездіяльність триває, наступним кроком може стати звернення до адміністративного суду.

Якщо командування взагалі не розглянуло рапорт, предметом позову буде саме бездіяльність військової частини. Якщо ж рапорт розглянули, але військовослужбовець отримав письмову відмову, оскаржується вже рішення про відмову у звільненні. Саме від цього залежить предмет доказування та подальший розгляд справи судом.

Чи означає рішення суду автоматичне звільнення

Це одна з найпоширеніших помилок серед військовослужбовців. Якщо суд встановить, що командування безпідставно не розглянуло рапорт, він може зобов’язати військову частину повторно його розглянути. Однак таке рішення саме по собі не означає автоматичного звільнення зі служби.

Після повторного розгляду командування може як задовольнити рапорт, так і повторно відмовити, якщо дійде висновку про відсутність законних підстав для звільнення. У такому випадку вже предметом нового судового спору стане саме законність відмови.

Коли можна звернутися до адміністративного суду

Порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності військових частин визначається Кодексом адміністративного судочинства України. Відповідно до частини п’ятої статті 122 КАС України, у справах, пов’язаних із проходженням публічної служби, для звернення до адміністративного суду встановлено місячний строк.

До публічної служби закон відносить і військову службу. Якщо цей строк пропущено з поважних причин, суд може його поновити, однак військовослужбовець повинен довести, що об’єктивно не мав можливості звернутися до суду своєчасно.

Судова практика

Підхід судів до таких спорів уже сформований. Верховний Суд фактично поставив крапку у питанні, чи може командування просто «не помітити» поданий рапорт. У постанові від 8 липня 2025 року у справі №580/6020/22 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що обов’язку військовослужбовця звернутися з рапортом кореспондує обов’язок командира його розглянути.

У справі № 580/6020/22 військовослужбовець просив звільнити його зі служби за сімейними обставинами, оскільки його дружина мала інвалідність II групи. Після подання рапорту військова частина не видала наказ про звільнення, а листами повідомила, що військовослужбовець самовільно залишив місце служби, тому для вирішення питання має прибути до частини. Суди першої та апеляційної інстанцій визнали такий порядок дій правомірним. Однак Верховний Суд звернув увагу, що навіть за таких обставин командування не звільняється від обов’язку належним чином розглянути рапорт та прийняти щодо нього мотивоване рішення. Суд скасував рішення попередніх інстанцій у цій частині та направив справу на новий розгляд.

У підсумку зазначимо, що право на звільнення з військової служби під час воєнного стану не є абсолютним. Воно виникає лише у випадках, прямо передбачених законом, а кожна із таких підстав має бути належним чином підтверджена документами. Саме тому подання рапорту не варто сприймати як формальність.

Від правильного визначення підстави для звільнення, повноти пакета документів та наявності доказів подання самого рапорту залежить не лише рішення командування, а й перспектива можливого судового спору. Якщо ж військова частина не розглядає звернення, безпідставно відмовляє або висуває вимоги, яких законодавство не містить, такі дії можуть бути оскаржені в адміністративному суді.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.