Застосування судом апеляційної інстанції позовної давності — позиція КЦС ВС
Застосування судом апеляційної інстанції позовної давності допускається лише у випадках, коли відповідач не мав об'єктивної можливості заявити таку вимогу в суді першої інстанції. Відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про відкладення розгляду справи саме по собі не є достатньою підставою для визнання, що відповідач був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі від 10 грудня № 755/8818/23 (провадження № 61-16581 св 24).
Обставини справи
У червні 2023 року акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до особи про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява обґрунтована тим, що 29 серпня 2007 року між акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», та особою укладено кредитний договір № 800001653, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 138 050 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором, 29 серпня 2007 року між АТ «Альфа-Банк» та особою укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцю однокімнатна квартира, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м.
Особа зобов`язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07 червня 2023 року існує заборгованість за кредитом -121 804, 35 дол. США, за відсотками - 78 775, 25 дол. США.
Ураховуючи викладене, АТ «Сенс Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 року у розмірі 200 579, 60 дол. США, з яких за кредитом - 121 804, 35 дол. США, по відсотках - 78 775,25 дол. США, на користь АТ «Сенс Банк», шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Щодо обґрунтованості позову
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Установивши, що позичальник не виконує умови кредитного договору від 29 серпня 2007 року № 800001653, не повертає банку отримані у кредит кошти разом із нарахованими процентами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог АТ «Сенс Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Щодо позовної давності
Особа в апеляційній скарзі заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що 11 березня 2024 року подала до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 12 березня 2024 року, яке судом було відхилено, внаслідок чого вона не мала можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності, тому просила суд апеляційної інстанції визнати такі обставинами об`єктивними та застосувати строки позовної давності за її заявою, поданою до апеляційного суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд, установивши, що заявлені вимоги є обґрунтованими, дійшов висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.
Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.
В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
У справі, яка переглядається, особа була обізнана про розгляд справи місцевим судом, що підтверджується її заявою від 11 березня 2024 року (а. с. 121-143, т. 1), неодноразово зверталася до суду першої інстанції із заявами та клопотаннями, а саме: 24 серпня 2023 року, 04 жовтня 2023 року, 28 листопада 2023 року, 29 листопада 2023 року, 18 січня 2024 року (а. с. 53-77, 85-86, 98-100, 101-103, 111-114, т. 1), а отже мала реальну можливість заявити про застосування позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції, однак протягом розгляду справи з червня 2023 року по березень 2024 року не заявляла про пропуск позивачем позовної давності.
Апеляційний суд, вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду, не звернув увагу на вказані обставини, не перевірив, чи була відповідачка належно повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, та, відповідно, не з`ясував наявність підстав для вирішення поданої нею заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду, зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову внаслідок застосування наслідків спливу позовної давності.
За наведених обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Оскільки встановлено підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
ВС ПОСТАНОВИВ
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
