Призупинення служби через СЗЧ та трудові гарантії контрактників: ключові позиції Верховного Суду

«Судово-юридична газета» продовжує цикл публікацій, присвячений аналізу оновлюваних тематичних оглядів Верховного Суду. Якщо у першій частині ми зосередилися на тонкощах мобілізаційних процесів та прийняття на службу, то сьогодні переходимо до не менш складних та затребуваних питань — справ, що виникають із відносин безпосереднього проходження військової служби.

Набуття статусу військовослужбовця — це тільки початок довгого і непростого шляху, де кожен крок регламентований законом. Проте на практиці реалії служби часто породжують нові правові колізії: від правомірності переведення в іншу частину чи присвоєння звань до складних процедур звільнення зі служби та особливостей притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Батько трьох дітей має право служити за місцем проживання

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2024 року № 640/14949/22 дав відповідь на питання, чи може військове командування перевести військовослужбовця, який має право на відстрочку, служити в інший регіон без його згоди?

Полковник Збройних Сил України, батько трьох дітей, який мобілізувався добровільно, оскаржував наказ Головнокомандувача ЗСУ. Згідно з наказом, офіцера мали перемістити з Києва на Донеччину з пониженням у посаді до бригади територіальної оборони. Позивач посилався на те, що як батько трьох неповнолітніх дітей має гарантії проходження служби лише за місцем проживання та за згодою.

Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд, своєю чергою, скасував рішення першої інстанції та відмовив у позові. Верховний Суд задовольнив касацію на користь позивача.

Верховний Суд зазначив, що батько трьох і більше дітей віком до 18 років має законне право на отримання відстрочки від призову відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для багатодітних батьків, а також інших категорій осіб, визначених законом, зокрема тих, хто здійснює догляд за особами з інвалідністю чи тяжкохворими дітьми, діють додаткові гарантії. Йдеться про проходження служби виключно за місцем проживання, а також заборону переведення чи зміни місця служби без їхньої згоди.

У розглянутій справі переведення позивача до Донецької області відбулося без його згоди та поза межами місця проживання, що суд визнав прямим порушенням вимог законодавства.

​​Важливо: гарантія служби за місцем проживання поширюється на всі категорії осіб, визначених у абзацах 4–12 частини першої ст. 23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Це рішення важливе для захисту прав мобілізованих військовослужбовців, які мають сімейні обставини або стан здоров’я, що дають право на відстрочку, проте вирішили захищати Батьківщину добровільно.

Гарантії збереження робочого місця та середнього заробітку починають діяти з дня видання наказу про прийняття на контрактну службу

У постанові від 23 березня 2023 року № 200/3471/21 Верховний Суд визначив точний момент, з якого роботодавець зобов'язаний зберігати за працівником місце роботи та посаду у разі його вступу на військову службу за контрактом.

Начальник одного зі слідчих відділів Територіального управління ДБР звернувся до суду з вимогою скасувати наказ про його звільнення. Позивач стверджував, що на момент звільнення він уже вважався увільненим від роботи, оскільки вступив на військову службу за контрактом в особливий період. Відповідно, на нього мали поширюватися гарантії, передбачені статтею 119 Кодексу законів про працю України.

Суд першої інстанції задовольнив позов та визнав звільнення протиправним, скасував наказ, поновив на посаді. Апеляційний суд скасував рішення та відмовив у позові, а Верховний Суд задовольнив касацію на користь позивача.

Верховний Суд виснував, що трудові гарантії, а саме збереження місця роботи та посади, починають діяти з дня видання наказу по особовому складу про прийняття особи на службу за контрактом. Це і є моментом виникнення статусу військовослужбовця.

Важливо: момент набуття гарантій ст. 119 КЗпП — не день фактичного прибуття до частини чи початку виконання завдань, а день видання наказу по особовому складу про прийняття на контракт.

Перехід на штати воєнного часу

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2025 року № 520/1298/23 частково задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, призваного за мобілізацією, змінивши мотивувальну частину рішень нижчих інстанцій, але залишивши відмову в позові без змін.

Позивач був призваний за мобілізацією у червні 2022 року на посаду техніка відділення автоматизованої обробки інформації. Однак вже у грудні того ж року наказом командувача його було увільнено від посади та зараховано у розпорядження іншої військової частини на підставі плану переміщення. Військовослужбовець оскаржив наказ у суді, вимагаючи поновлення на посаді. Головним аргументом позивача було те, що в наказі не було чітко вказано конкретної підстави для його увільнення.

Висновок Верховного Суду зводиться до того, що скорочення штатних посад та зміни організаційно-штатної структури, викликані переведенням військових формувань на штати воєнного часу, є достатньою підставою для увільнення військовослужбовців від займаних посад та зарахування їх у розпорядження іншої військової частини.

Важливо: У період воєнного стану командування військових формувань має право приймати рішення щодо увільнення з посад та подальшого призначення особового складу, якщо це пов’язано з переведенням частини на штати воєнного часу або реорганізацією структури. Такі дії не є довільними — вони обумовлені воєнними потребами та організаційними змінами, що є законними підставами для переміщення особового складу.

СЗЧ: процедура призупинення військової служби

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2023 року № 420/8263/22 визначив, що для призупинення військової служби через СЗЧ або дезертирство недостатньо лише факту відсутності особи.

Начальник відділу сил підтримки командування звернувся до суду з позовом проти військової частини. Він вимагав скасувати наказ, згідно з яким його звільнили з посади, а його військову службу та дію контракту призупинили. Причиною такого рішення командування стало звинувачення у самовільному залишенні частини. Суд першої інстанції підтримав військову частину, проте апеляційний суд скасував це рішення і задовольнив позов офіцера. Військова частина подала касаційну скаргу, стверджуючи, що для призупинення служби достатньо самого факту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою командира.

Верховний Суд залишив у силі рішення про визнання незаконним наказу щодо військовослужбовця та сформулював важливі правові висновки стосовно застосування ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Суд наголосив, що призупинення військової служби не є автоматичною процедурою. Хоча формально воно пов’язується з моментом внесення відомостей до ЄРДР, такий механізм передбачає дотримання чіткої послідовності дій і належного обґрунтування. Ключову роль у цьому процесі відіграє службове розслідування. Саме на його підставі командир формує заяву або повідомлення, яке надалі стає підставою для внесення відомостей до ЄРДР. Без належно проведеного розслідування такі дії не можуть вважатися правомірними.

Важливо: під час службового розслідування командир зобов’язаний встановити наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діях військовослужбовця, зокрема щодо самовільного залишення частини, дезертирства чи добровільної здачі в полон. Лише після цього можливе прийняття подальших рішень у межах передбаченої законом процедури. Командир не може просто оголосити особу такою, що призупинила службу, без належної перевірки обставин її зникнення.

Для дисциплінарного стягнення потрібен доведений склад проступку, а не лише підозра

Верховний Суд у постанові від 14 січня 2021 року № 817/1318/17 частково задовольнив касаційну скаргу Командувача Сухопутних військ ЗСУ, змінив мотивувальну частину рішень нижчих інстанцій та підтвердив, що притягнення до дисциплінарної відповідальності можливе лише за наявності самостійно встановленого складу дисциплінарного проступку, а не на підставі повідомлення про підозру в кримінальному провадженні.

Позивач — військовий комісар — був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та позбавлений військового звання наказом Командувача Сухопутних військ. Підставою стали висновки службового розслідування, відповідно до яких позивача затримала СБУ за підозрою в отриманні неправомірної вигоди за ч. 3 ст. 368 КК України. Позивач оскаржив накази, стверджуючи, що дисциплінарне стягнення застосовано без доведення складу злочину.

Верховний Суд підтримав позицію про незаконність такого стягнення, зазначивши, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність — це різні види юридичної відповідальності. Щоб позбавити військового звання, службове розслідування має встановити конкретні факти: в чому саме полягала протиправна поведінка, які правила статуту порушено та які шкідливі наслідки настали.

Повідомлення про підозру є лише початком досудового розслідування. Воно не може бути єдиною підставою для дисциплінарного стягнення, якщо командування самостійно не довело фактів вимагання грошей або надання незаконних вказівок підлеглим. У цій справі службова перевірка обмежилася лише констатацією підозри СБУ, оскільки не було доведено фактів позаслужбових відносин.

Важливо: Дисциплінарна відповідальність — самостійний вид юридичної відповідальності. Її застосування вимагає повного доведення складу проступку, незалежно від кримінальної кваліфікації тих самих дій. Це важливе нагадування про необхідність дотримання процедури службового розслідування та презумпції невинуватості навіть у подібних справах.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.