СЗЧ військового не звільняє командування від обов’язку розглянути рапорт на звільнення — позиція суду

Львівський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що самовільне залишення військової частини та призупинення військової служби не позбавляють командування обов’язку розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення за станом здоров’я.

Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини, яка відмовилася розглядати рапорт мобілізованого військовослужбовця з інвалідністю ІІІ групи, та зобов’язав правонаступника частини розглянути його по суті.

Обставини справи №380/25536/24

Позивач — мобілізований військовослужбовець Збройних Сил України — був призваний на військову службу у травні 2022 року. У грудні 2023 року йому встановлено інвалідність ІІІ групи пожиттєво, пов’язану із захистом Батьківщини.

Не бажаючи продовжувати військову службу, у жовтні 2024 року військовослужбовець надіслав поштою рапорт на ім’я командира військової частини з проханням клопотати про його звільнення на підставі абзацу другого підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» — у зв’язку з наявністю інвалідності.

До рапорту він додав копію довідки МСЕК. Факт отримання рапорту військовою частиною підтверджувався даними поштового відстеження.

Однак командування не розглянуло рапорт по суті. У відповідях на адвокатські запити військова частина повідомила, що:

• рапорт подано не «по команді»;
• військовослужбовець після лікування не прибув до місця служби;
• щодо нього проводиться досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини;
• питання звільнення може бути розглянуте лише після його особистого прибуття та подання рапорту встановленим порядком.

Крім того, військова частина посилалася на те, що військова служба позивача призупинена, а отже звільнення нібито неможливе до її поновлення або завершення кримінального провадження.

Вважаючи таку позицію протиправною, військовослужбовець звернувся до адміністративного суду.

Оцінка суду

Суд насамперед підтвердив, що наявність інвалідності ІІІ групи за умови небажання військовослужбовця продовжувати службу є самостійною законною підставою для звільнення під час воєнного стану.

Щодо кримінального провадження та СЗЧ

Суд звернув увагу, що: чинне законодавство не забороняє звільнення військовослужбовця під час досудового розслідування, якщо до нього не застосовано запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту; матеріали справи підтверджують, що позивач не мав процесуального статусу у кримінальному провадженні, а досудове розслідування тривало без застосування до нього заходів забезпечення.

Відтак перебування військовослужбовця у статусі особи, щодо якої проводиться розслідування за фактом СЗЧ, саме по собі не є перешкодою для розгляду питання про звільнення.

Щодо призупинення військової служби

Суд відхилив аргументи відповідача про неможливість звільнення у зв’язку з призупиненням військової служби, зазначивши, що:

• стаття 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить заборони на звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 цього Закону;
• норми, на які посилався відповідач, визначають випадки обов’язкового звільнення після набрання вироком законної сили, але не обмежують можливість звільнення за іншими законними підставами, зокрема за станом здоров’я.

Щодо порядку подання рапорту

Хоча суд визнав, що подання рапорту поштою не повністю відповідає вимогам подання «по команді», він наголосив: таке порушення не може бути підставою для ігнорування рапорту та відмови в його розгляді.

Суд підкреслив, що: усі рапорти, незалежно від способу подання, підлягають реєстрації та розгляду; відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою та ґрунтуватися на аналізі підстав звільнення, а не виключно на формальних зауваженнях.

Рішення суду

Суд частково задовольнив позов і: визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця про звільнення за станом здоров’я; зобов’язав правонаступника військової частини розглянути рапорт по суті та прийняти рішення з урахуванням висновків суду; відмовив у вимозі зобов’язати негайно звільнити позивача, зазначивши, що наказ про звільнення може бути ухвалений лише після належного розгляду рапорту уповноваженим командиром; стягнув із військової частини судовий збір та частину витрат на правничу допомогу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.