Верховний Суд пояснив, коли протокол слідчого експерименту є самостійним джерелом доказів

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі розглянув касаційну скаргу захисника засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо особи, обвинуваченої у вчиненні низки особливо тяжких злочинів проти життя, статевої свободи та власності.

За результатами перегляду Суд перевірив доводи сторони захисту щодо порушення права на захист, допустимості доказів та правильності застосування кримінального закону.

Обставини справи № 212/7057/18

У кримінальному провадженні встановлено, що у травні–червні 2018 року на території міста Кривого Рогу було вчинено низку тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень щодо кількох потерпілих.

Перший епізод мав місце 14 травня 2018 року. За встановленими судом обставинами, обвинувачений здійснив напад на потерпілу з метою заволодіння її майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, та вчинив закінчений замах на зґвалтування.

24 травня 2018 року стався інший напад, під час якого обвинувачений повторно вчинив замах на зґвалтування потерпілої, а також розбійний напад із застосуванням насильства.

26 травня 2018 року відбувся особливо тяжкий злочин, під час якого обвинувачений вчинив зґвалтування щодо неповнолітньої потерпілої, що спричинило тяжкі наслідки, поєднане з розбійним нападом та вбивством потерпілої з корисливих мотивів.

7 червня 2018 року обвинувачений здійснив ще один напад на потерпілу, поєднаний із замахом на зґвалтування та заволодінням майном.

14 червня 2018 року було вчинено ще один особливо тяжкий злочин, під час якого обвинувачений вчинив зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки, поєднане із розбійним нападом та умисним вбивством з корисливих мотивів.

17 червня 2018 року обвинувачений також вчинив напад на іншу потерпілу, під час якого задовольнив статеву пристрасть неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та заволодів майном потерпілої.

Загалом дії особи були кваліфіковані як замах на зґвалтування, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, розбійні напади та умисні вбивства за обтяжуючих обставин.

Рішення судів

Вироком Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 серпня 2020 року обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні низки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115, 152, 153, 187 Кримінального кодексу України.

Суд першої інстанції призначив покарання за окремими епізодами у вигляді позбавлення волі на строки від трьох до п’ятнадцяти років, а за умисні вбивства за обтяжуючих обставин — довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

За сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

З урахуванням попереднього вироку іншого суду, відповідно до правил складання вироків, остаточне покарання також визначено у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Позиції та висновки Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги та не має повноважень досліджувати докази чи встановлювати нові обставини.

Суд підкреслив, що судове рішення відповідно до ст. 370 КПК України повинно бути обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Верховний Суд також звернув увагу на процесуальну поведінку засудженого під час касаційного перегляду, зазначивши, що розгляд справи неодноразово відкладався через його скарги на стан здоров’я та тривале ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а сукупність обставин свідчила про ознаки зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Щодо доводів захисника про порушення права на захист після фактичного затримання, Верховний Суд встановив, що пояснення, надані затриманим одразу після затримання, були оформлені як письмові пояснення, а не як протокол допиту. Такі пояснення не використовувалися судом як доказ винуватості і не могли бути використані як доказ відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Суд також зазначив, що захисника було призначено того ж дня, після чого підозрюваний мав можливість проконсультуватися з ним перед проведенням подальших процесуальних дій. Під час проведення слідчих експериментів підозрюваний добровільно відтворював обставини вчинення злочинів, що підтверджується відеозаписами відповідних слідчих дій.

Колегія суддів наголосила, що положення ч. 4 ст. 95 КПК України застосовуються лише до показань як самостійного процесуального джерела доказів і не поширюються на протоколи слідчих експериментів. Якщо під час слідчого експерименту відтворюються дії, обстановка та обставини події, такий протокол є самостійним джерелом доказів.

Верховний Суд дійшов висновку, що протоколи слідчих експериментів у цьому провадженні відповідають вимогам кримінального процесуального закону та не можуть бути визнані недопустимими.

Щодо тверджень про незаконність відібрання біологічних зразків без участі захисника Суд зазначив, що кримінальний процесуальний закон не передбачає обов’язкової участі захисника під час кожної процесуальної дії, зокрема під час отримання зразків для експертизи. Такі дії спрямовані на отримання об’єктивних доказів і не порушують права особи не свідчити проти себе.

Перевіряючи доводи захисту щодо недоведеності вини, Верховний Суд наголосив на стандарті доказування «поза розумним сумнівом». Суд зазначив, що сукупність доказів у справі виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкриміновані злочини були вчинені саме обвинуваченим.

Серед доказів, які підтверджують винуватість, суди попередніх інстанцій врахували впізнання обвинуваченого потерпілими, результати судово-медичних та молекулярно-генетичних експертиз, результати обшуків, під час яких було виявлено речі потерпілих, а також інші докази, що у своїй сукупності підтверджують причетність засудженого до вчинення інкримінованих злочинів.

Суд також визнав безпідставними доводи захисту про застосування недозволених методів слідства, оскільки ці твердження не знайшли підтвердження під час перевірки відповідними органами.

Щодо доводів про неправильне застосування кримінального закону Верховний Суд зазначив, що санкції відповідних норм Кримінального кодексу України у різних редакціях передбачали однакове покарання, а тому підстав для застосування положень про зворотну дію закону в часі немає.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її проголошення та є остаточною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.