Чи є продаж майна представником родичу підставою для недійсності правочину: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув цивільну справу № 161/22283/24 щодо визнання недійсними договорів відчуження квартири та витребування майна, укладених представником від імені власника.

Предметом перегляду стала постанова апеляційного суду, якою було частково задоволено позов та визнано недійсним договір купівлі-продажу з подальшим витребуванням нерухомості.

Обставини справи

У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 09 січня 2024 року між відповідачами від його імені на підставі довіреності, а також договору дарування цієї ж квартири, укладеного того ж дня, та про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач набув право власності на квартиру у 2020 році та тривалий час проживає за кордоном, у зв’язку з чим видавав довіреності на представництво своїх інтересів. Надалі така довіреність була видана відповідачу, з якою позивач перебував у особистих відносинах та має спільну дитину.

За твердженням позивача, у січні 2024 року представник, діючи від його імені, уклала договір купівлі-продажу квартири зі своїм родичем, який набув право власності на спірне майно. При цьому того ж дня, приблизно через 40 хвилин, квартира була відчужена на користь самого представника на підставі договору дарування. Позивач зазначав, що не надавав згоди на відчуження квартири, не був повідомлений про укладення правочинів та не отримав коштів від її продажу.

На думку позивача, вчинені правочини є результатом зловмисної домовленості між відповідачами та спрямовані на задоволення власних інтересів представника всупереч інтересам довірителя, що суперечить положенням цивільного законодавства щодо представництва.

Судами встановлено, що позивач видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив представника на вчинення широкого кола дій, зокрема щодо відчуження нерухомого майна та отримання коштів. 09 січня 2024 року представник уклала договір купівлі-продажу квартири з покупцем, який є її близьким родичем, причому кошти за договором були передані до його підписання. Того ж дня покупець уклав договір дарування цієї квартири на користь представника. При цьому представник не повідомила довірителя про укладення правочинів та не передала отримані кошти.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що позивач не довів факту дій представника всупереч його волі чи інтересам. Суд зазначив, що на момент укладення договору довіреність була чинною, а сам факт укладення договору з родичем представника не свідчить про наявність зловмисної домовленості. Покупець набув право власності на підставі договору, який відповідає вимогам законодавства, сплатив кошти та належним чином зареєстрував право власності.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу та витребував квартиру з незаконного володіння. Мотивуючи рішення, апеляційний суд виходив із наявності зловмисної домовленості між представником та покупцем, які діяли з метою задоволення власних інтересів представника всупереч інтересам довірителя.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також безпідставно дійшов висновку про наявність зловмисної домовленості, оскільки сам факт укладення договору між родичами не свідчить про змову, кошти за договором були отримані представником, а їх непередання довірителю не впливає на дійсність правочину.

Мотиви та висновки Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що підставою касаційного оскарження у цій справі є застосування апеляційним судом норм права без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а перегляд здійснюється в межах доводів касаційної скарги без права встановлення нових обставин чи переоцінки доказів (стаття 400 ЦПК України).

Суд наголосив, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, а власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Представництво є правовідношенням, у якому представник діє від імені особи, яку представляє, однак не може вчиняти правочини у власних інтересах або в інтересах іншої особи всупереч інтересам довірителя.

Верховний Суд звернув увагу на презумпцію правомірності правочину та зазначив, що правочин вважається правомірним, доки його недійсність не встановлена законом або судом. Для визнання правочину недійсним на підставі зловмисної домовленості необхідно встановити умисел представника діяти всупереч інтересам довірителя, наявність домовленості з іншою стороною та настання несприятливих наслідків для довірителя.

При цьому зловмисна домовленість означає підміну волі довірителя волею представника, який усвідомлено діє всупереч інтересам довірителя у змові з іншою стороною правочину.

Суд підкреслив, що сама по собі обставина укладення договору, коли від імені продавця діє представник, який є родичем покупця, не свідчить про наявність зловмисної домовленості. Також відсутні належні докази того, що на момент укладення договору існувала така домовленість або що сторони не мали наміру виконувати правочин.

Верховний Суд також наголосив, що недійсність правочину має існувати на момент його укладення, а невиконання чи неналежне виконання договору саме по собі не є підставою для визнання його недійсним.

Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності зловмисної домовленості між відповідачами, а тому підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним відсутні. Відповідно, постанова апеляційного суду в цій частині є незаконною та підлягає скасуванню, як і рішення про витребування майна.

Разом із тим Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки іншим самостійним підставам позову, зокрема щодо вчинення правочину представником у власних інтересах (частина третя статті 238 ЦК України) та фіктивності правочину (стаття 234 ЦК України).

З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.