Ремонт авто після ДТП: як стягнути різницю між страховою виплатою та реальною вартістю запчастин

Дорожньо-транспортна пригода — це не лише зіткнення транспортних засобів, а й конфлікт майнових інтересів між потерпілим, винуватцем та страховиком. В Україні цей баланс забезпечується системою обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ОСЦПВ). Проте на практиці страхове відшкодування нерідко не покриває повної вартості відновлення автомобіля, що призводить до додаткових позовів до винуватців ДТП.

Нові правила ОСЦПВ з 2025 року

Оновлений закон про ОСЦПВ набрав чинності 1 січня 2025 року і суттєво змінив підхід до страхування. Зокрема, було підвищено ліміти відповідальності страховиків за шкоду майну та життю чи здоров’ю, запроваджено поступове наближення до європейських стандартів страхового покриття та фактично переглянуто модель компенсації шкоди у бік ринкового ціноутворення.

Головна проблема у сфері відшкодування шкоди після дорожньо-транспортних пригод в Україні тривалий час полягала саме в нормативному конфлікті між загальними нормами цивільного законодавства та спеціальним законом про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності (ОСЦПВ).

Відповідно до положень Цивільного кодексу України, зокрема статей 1166, 1187 та 1194, шкода, завдана майну, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Натомість попередня редакція закону про ОСЦПВ передбачала інший підхід: страхове відшкодування розраховувалося з урахуванням фізичного зносу деталей транспортного засобу.

На практиці це означало, що для автомобілів понад 7 років страхові компанії могли зменшувати вартість окремих запчастин на 50–70% через їх «зношеність». Але ремонт здійснюється із використанням нових деталей за повною ринковою ціною, що створювало різницю між фактичними витратами та страховою виплатою.

Судова практика у подібних спорах виходила з того, що ця різниця не зникає і може бути покладена на винуватця ДТП як на особу, яка завдала шкоди.

Оновлена модель обов’язкового страхування, змінила підхід до розрахунку вартості відшкодування: для транспортних засобів до 5 років страхове відшкодування може розраховуватися за вартістю нових оригінальних запчастин. Для автомобілів старшого віку застосовуються якісні аналоги без механічного зменшення вартості через знос.

Попри ці зміни, ключова проблема залишається: навіть у межах збільшених лімітів страхова виплата не завжди покриває фактичну вартість ремонту.

Як працює механізм стягнення різниці з винуватця у 2026 році?

Механізм стягнення різниці між страховою виплатою та фактичним розміром шкоди після дорожньо-транспортної пригоди в Україні не зазнав суттєвих змін порівняно з попередніми роками і продовжує регулюватися загальними положеннями цивільного законодавства, насамперед статтею 1194 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням. Цей припис узгоджується із загальним принципом, закріпленим у статті 1166 ЦК України, згідно з яким шкода, завдана майну, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала, тоді як страховик виконує зобов’язання лише в межах страхового ліміту та умов договору страхування.

На практиці механізм працює таким чином:

• після настання ДТП потерпілий отримує страхове відшкодування від страхової компанії — або за процедурою прямого врегулювання від своєї страхової, або від страховика винуватця ДТП.
• якщо сума виплати не покриває фактичної вартості відновлення транспортного засобу, виникає різниця, яка може бути зумовлена перевищенням страхового ліміту, наявністю франшизи у старих договорах або різницею між страховою оцінкою та реальною вартістю ремонту.
• у такій ситуації потерпілий має право звернутися до винуватця ДТП з досудовою вимогою про добровільне відшкодування різниці, додавши підтвердні документи, зокрема експертний висновок, акти огляду та документи про виплату страховиком.
• у разі відмови або ігнорування вимоги спір вирішується у судовому порядку шляхом подання позову безпосередньо до винуватця ДТП, при цьому потерпілий повинен довести фактичний розмір шкоди та обґрунтувати суму різниці з урахуванням уже отриманого страхового відшкодування.

Суди у таких справах, як правило, спираються на висновки автотоварознавчих експертиз, документи з СТО та страхові розрахунки, а також можуть додатково стягувати судові витрати, витрати на експертизу, інфляційні втрати та три відсотки річних у випадках, передбачених законом.

Після змін у законодавстві про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності, які почали діяти з 2025 року, базовий принцип відповідальності залишився незмінним, однак були підвищені страхові ліміти та запроваджено більш сучасні підходи до врегулювання збитків, включно з прямим врегулюванням та оновленими методиками оцінки шкоди, що зменшило кількість випадків значної різниці між страховою виплатою і фактичними витратами на ремонт.

Водночас у складних випадках, зокрема при значних пошкодженнях транспортних засобів або перевищенні страхових лімітів, обов’язок винуватця ДТП компенсувати різницю між реальною шкодою та страховою виплатою зберігається в повному обсязі.

Що каже судова практика

Варто зауважити, що стягнення значних сум як різниці між страховою виплатою та реальними збитками, потребує неабияких зусиль, чіткої аргументації, достатньої доказової бази і неухильного слідування нормам законодавства.

Розмір збитків має бути підтверджений належними доказами, і приватні розрахунки не завжди визнаються судами достатніми без експертної оцінки.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року у справі № 761/6768/25 демонструє, як недотримання процедурних вимог при підготовці доказів може нівелювати навіть обґрунтовані претензії потерпілого.

Водій автомобіля «Nissan» був визнаний винним у зіткненні з автомобілем «Hyundai», що належав позивачці. Цивільна відповідальність винуватця була застрахована з лімітом 160 000 грн та франшизою 2 600 грн.

Позивачка отримала виплату від страховика, яка склала 15 083,97 грн, і вимагала стягнути зі страховика ще 25 930,57 грн, а з водія — 28 510,50 грн, тобто різницю між реальним збитком і виплатою, та 10 000 грн моральної шкоди.

Суд оцінив звіт про вартість матеріального збитку, на якому ґрунтувалися вимоги позивачки. Відповідно до Методики товарознавчої експертизи, зацікавлені особи (страховик та винуватець) мали бути викликані на огляд авто. Суд встановив, що представники відповідачів не викликалися, а акт огляду підписали лише оцінювач та позивачка.

Суд наголосив, що у звіті відсутні відомості про те, що він підготовлений для подання до суду, а оцінювач не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що є вимогою ст. 106 ЦПК України. Позивачка не надала доказів фактичного відновлення автомобіля та реального понесення витрат, які б перевищували виплату страховика.

З огляду на це, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення додаткових сум страхового відшкодування та майнової шкоди, окрім суми франшизи.

У рішенні від 18.02.2026 № 761/2447/22 мова йде також про важливість дотримання процесуальних вимог при збиранні доказів. Власниця пошкодженого авто звернулася з позовом до винуватця ДТП з вимогою виплатити 74 919,17 грн різниці між фактичною вартістю відновлювального ремонту без зносу та виплаченою страховою сумою. Суд стягнув з винуватця ДТП розмір франшизи як матеріальну шкоду та 8000 грн моральної шкоди, у решті вимог відмовив.

Суд наголосив, що для стягнення різниці з винуватця необхідні належні та допустимі докази фактичного розміру шкоди. Оскільки таких доказів надано не було, суд стягнув лише суму франшизи, яку страхова правомірно не виплатила.

Постановою від 12.05.2026 № 757/6661/24-ц Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу потерпілих і зобов’язав винуватця ДТП відшкодувати 66 415,53 грн — різницю між повною вартістю відновлювального ремонту автомобіля (без урахування зносу) та сумою, яку мав виплатити страховик.

Суд послався на статтю 1194 Цивільного кодексу України, згідно з якою винуватець ДТП зобов’язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, якщо страхова сума недостатня для повного відновлення.

Навіть якщо страхова компанія виплатила менше або відмовила у виплаті, потерпілий може стягнути різницю безпосередньо з винуватця ДТП на підставі ст. 1194 ЦК України.

Головним доказом у справі став висновок судової автотоварознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження:

Це рішення ще раз підтверджує практику: для успішного стягнення різниці з винуватця ДТП потерпілий повинен надати належні докази фактичного розміру шкоди — найкраще висновок судової (а не приватної) автотоварознавчої експертизи.

Якщо страхова компанія виплатила лише частину суми варто звертатись до суду

Страхові компанії нерідко мінімізують власні витрати та штучно занижують вартість відновлювального ремонту або не помічають приховані дефекти авто в актах огляду. Усі ці невідповідності усуваються за допомогою експертизи та вирішуються в суді.

Щоб сформувати сильну правову позицію, позивачу необхідно підготувати такий пакет документів:

• Договір страхування (поліс ОСЦПВ або КАСКО);
• Офіційну довідку з поліції про факт ДТП (або копію постанови суду про притягнення винного до відповідальності);
• Акт огляду транспортного засобу та кошторис вартості ремонту;
• Висновок судової автотоварознавчої експертизи;
• Фото- та відеофіксацію з місця події та пошкоджень авто;
• Письмову відмову страхової компанії або докази виплати неповної суми.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.