Об’єднання кримінальних проваджень щодо кількох осіб є правом, а не безумовним обов’язком суду — ККС ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційну скаргу засудженого на вирок Дніпровського районного суду Києва та ухвалу Київського апеляційного суду у справі про умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб.
Суд перевірив доводи сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій засудженого, відсутності співучасті, порушення права на захист через відмову в об’єднанні кримінальних проваджень, а також законності проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого.
Обставини справи
У справі № 755/18292/23 суди встановили, що біля будинку на проспекті Романа Шухевича у Києві засуджений разом з іншою особою завдали потерпілому численних ударів кулаками по голові та тулубу. Під час конфлікту засуджений використав молоток, яким наніс потерпілому три удари у спину та один удар у лоб. У результаті потерпілий втратив свідомість.
Потерпілому було спричинено тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, у тому числі тяжкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії з частини 2 статті 121 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 121 КК. Він стверджував, що діяв самостійно, а інша особа не брала участі у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому. Засуджений посилався на показання потерпілого та результати експертизи, згідно з якими тяжкі тілесні ушкодження були завдані саме ударами молотка, який знаходився лише у нього.
Також сторона захисту зазначала, що відмова суду в об’єднанні кримінального провадження щодо нього зі справою стосовно іншого учасника події порушила право на захист та ускладнила розгляд справи. Окремо засуджений вказував на порушення під час апеляційного розгляду, оскільки суд апеляційної інстанції провів засідання без його участі.
Рішення судів
Дніпровський районний суд Києва визнав обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, та призначив йому покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Київський апеляційний суд залишив вирок без змін.
Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції не вправі досліджувати докази або встановлювати нові фактичні обставини, однак зобов’язаний перевірити дотримання судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону та правильність оцінки доказів.
Суд підкреслив, що злочин визнається вчиненим групою осіб у разі спільної участі двох або більше виконавців без попередньої змови, коли діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого вже під час вчинення кримінального правопорушення.
Касаційний кримінальний суд звернув увагу, що потерпілий та свідок під час досудового розслідування і судового розгляду послідовно підтверджували участь двох осіб у побитті потерпілого. За їх показаннями, засуджений використовував молоток під час конфлікту, а інший учасник події продовжував спільне побиття потерпілого кулаками та ногами.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність у засудженого молотка була очевидною для іншого учасника конфлікту, а намір використати цей предмет під час бійки охоплювався спільним умислом співучасників. Сам по собі факт того, що тяжкі тілесні ушкодження були спричинені саме ударами молотка, не спростовує висновку про вчинення злочину групою осіб.
Суд також зазначив, що певні неузгодженості у показаннях потерпілого та свідків щодо послідовності нанесення ударів не є істотними та не спростовують встановлених судами фактичних обставин.
Щодо доводів про необхідність об’єднання кримінальних проваджень Верховний Суд вказав, що відповідно до статей 217 та 334 КПК об’єднання матеріалів кримінального провадження є правом суду, а не його безумовним обов’язком. Суди дійшли висновку, що об’єднання проваджень могло б ускладнити розгляд справи та призвести до порушення розумних строків судового розгляду.
Оцінюючи доводи про незаконність апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого, Верховний Суд встановив, що засуджений був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду, однак не заявляв клопотань про особисту або дистанційну участь у засіданні. При цьому захисник не заперечував проти проведення розгляду за його відсутності.
Касаційний кримінальний суд дійшов висновку, що засуджений добровільно не скористався правом брати участь у судовому засіданні, а тому це не перешкоджало апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Верховний Суд залишив без змін вирок Дніпровського районного суду Києва та ухвалу Київського апеляційного суду, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
