Верховний Суд пояснив, коли відсутність корисливого мотиву не рятує від відповідальності
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду уточнила підхід до кваліфікації злочинів проти власності, наголосивши, що ключовим є прямий умисел на протиправне заволодіння майном, а не наявність корисливого мотиву. Про це йдеться у справі № 369/11891/22.
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій виправдали осіб, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, у зв’язку з відсутністю в їх діях складу злочину. Суди вважали, що не доведено корисливий мотив при обвинуваченні у вчиненні грабежу. Прокурор не погодився з таким твердженням судів і звернувся з касаційною скаргою.
Оцінюючи зазначені касаційні вимоги, об’єднана палата ККС ВС вказала, що визначальною ознакою викрадення або іншої форми заволодіння майном у злочинах проти власності є бажання винної особи встановити безповоротне фактичне володіння чужим майном, яке дає можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, якими керувалася особа, ставлячи собі таку мету, а також спосіб розпорядження майном після встановлення над ним контролю, не мають значення для кваліфікації діяння.
Об’єднана палата ККС ВС зробила висновок, що для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтями 185, 186, 187 КК України та іншими положеннями, що передбачають відповідальність за заволодіння чужим майном, корисливий мотив не є обов’язковим. Ключовим є доведення прямого умислу на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном з метою отримати можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, які спонукали особу до таких дій, на їх кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання і застосуванні інших норм кримінального закону.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
