Спадкоємець може стягнути борг за позикою, якщо передання грошей підтверджує боргова розписка — КЦС ВС
Право вимоги кредитора за договором позики входить до складу спадщини та переходить до спадкоємця. Водночас наявність у кредитора оригіналу власноруч складеної боргової розписки створює презумпцію того, що позичальник отримав кошти.
Якщо боржник заперечує факт укладення договору або отримання грошей, він повинен спростувати це належними та допустимими доказами.
Також після спливу строку повернення позики право нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а захист прав кредитора у такому разі можливий шляхом застосування наслідків прострочення, передбачених статтею 625 ЦК України, якщо відповідні вимоги заявлені.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
Обставини справи
Після смерті чоловіка дружина прийняла спадщину. До її складу, окрім іншого майна, увійшло право вимоги за договором позики, укладеним спадкодавцем ще у 2011 році.
За умовами договору позичальник отримав 19 тисяч доларів США, які мав повернути до 1 грудня 2015 року зі сплатою процентів та пені у разі прострочення.
Після смерті кредитора боржник продовжував здійснювати окремі платежі, однак нерегулярно. Вважаючи, що борг повністю не погашений, спадкоємиця звернулася до суду з вимогою стягнути понад 83 тисячі доларів США, до яких включила основний борг, проценти та пеню.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково та стягнув понад 44 тисячі доларів США.
Апеляційний суд переглянув розрахунок і значно зменшив суму стягнення — до 14 130 доларів США. Суд виходив із того, що після настання строку повернення позики право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося, тому всі платежі, які боржник здійснював після 1 грудня 2015 року, мали зараховуватися насамперед у рахунок погашення основної суми боргу, а не процентів. Крім того, суд відмовив у стягненні пені, врахувавши обмеження законодавства щодо її нарахування під час карантину та воєнного стану. Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що позовна давність не сплинула, оскільки часткові платежі свідчили про визнання боргу та переривали її перебіг.
У касаційній скарзі боржник стверджував, що сам факт передачі грошей не був належно доведений, просив призначити почеркознавчу експертизу, наполягав на пропуску позовної давності та вказував на процесуальні порушення під час розгляду справи.
Що вирішив Касаційний цивільний суд
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Суд наголосив, що договір позики є реальним договором, тобто вважається укладеним із моменту фактичної передачі грошей. Саме тому боргова розписка має особливе доказове значення. Вона є доказом як укладення договору позики, так і фактичної передачі коштів, якщо з її змісту вбачається, що позичальник отримав гроші та зобов’язався їх повернути.
КЦС ВС підкреслив, що для розписки не є обов’язковим використання слова «позика». Вирішальне значення має зміст документа. Якщо з нього випливає, що особа отримала гроші в борг, підтвердила це власним підписом і погодила умови повернення, такий документ підтверджує укладення договору позики та передачу коштів.
Верховний Суд зазначив, що за наявності у кредитора оригіналу власноруч складеної боргової розписки позичальник, який заперечує факт укладення договору або отримання коштів, повинен спростувати ці обставини належними та допустимими доказами. Простого заперечення факту отримання грошей або підписання документа недостатньо.
КЦС ВС у справі 757/17779/22-ц також зазначив, що сама по собі почеркознавча експертиза не може підтвердити або спростувати факт передачі грошей, оскільки вона встановлює лише належність підпису, але не факт виконання сторонами договору позики.
Окремо Верховний Суд підтвердив висновок апеляційного суду про те, що після спливу визначеного договором строку повернення позики право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. У такому разі його права можуть захищатися шляхом застосування наслідків прострочення, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, якщо відповідні вимоги заявлені. Однак у цій справі позивачка таких вимог не заявляла. Тому платежі, здійснені після 1 грудня 2015 року, апеляційний суд обґрунтовано зарахував у рахунок погашення основного боргу, а не процентів.
Касаційний суд погодився і з висновком про позовну давність. Він зазначив, що часткове виконання боржником свого обов’язку є дією, яка свідчить про визнання боргу, а тому відповідно до статті 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності. Після такого переривання строк починає обчислюватися заново.
Таким чином, Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою з позичальника стягнуто 13 270 доларів США основного боргу та 860 доларів США процентів, відмовивши у стягненні пені та інших заявлених сум.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
