Знову про сталість виправдувальних вироків: національні конотації

09:00, 25 марта 2020
Ухвалення обвинувального вироку при скасуванні виправдувального без безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції не є неможливим.
Знову про сталість виправдувальних вироків: національні конотації

Олександр Дроздов,

доцент кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Я. Мудрого, член Комісії з питань правової реформи при Президентові України, член науково-консультативних рад КСУ, ВС та НААУ, голова Комітету НААУ з питань БПД, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України.

І. Ця стаття, на мою думку, є логічним продовженням нашої спільної з Р. Бабанли публікації під назвою «Сталість виправдувальних вироків: європейські критерії та національні конотації».

Тому, не гаючи часу, одразу до суті. Наведена та інша відповідна практика ЄСПЛ, як вже зазначалося у нашій попередній публікації, має створювати надійне підґрунтя для формування національними судами, перш за все, Верховним Судом, сталої та єдиної судової практики в аспекті забезпечення права кожного на справедливий суд. Адже саме на Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України, покладено обов’язок забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 36 Закону України «Про судоустрій і статус судів»).

Крім того, як цілком слушно зазначає Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10 листопада 2017 року, однакове та уніфіковане застосування закону забезпечує загальнообов’язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Натомість неодноразове ухвалення суперечливих судових рішень, особливо судами останньої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (розділ VIII. Основні висновки та рекомендації).

Значущості наведеному додає й той факт, що постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі – ККС) набирають законної сили з моменту проголошення, є остаточними й оскарженню не підлягають.

ІІ. Тому наступним кроком є стислий аналіз повноважень Верховного Суду як суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційних скарг на ухвали та вироки суду апеляційної інстанції, постановлені ним щодо виправдувальних вироків, ухвалених судом першої інстанції.

По-перше, згідно з ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

По-друге, Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення (ч. 2 ст. 433 КПК).

По-третє, згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

В свою чергу, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є ті, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Також при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Отже, до повноважень касаційного суду не входить перевірка судових рішень в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

По-четверте, статтею 370 КПК визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, згідно із якими законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Цим же вимогам кримінального процесуального закону повинні відповідати ухвала або вирок апеляційного суду, ухвалений з підстав, передбачених ч. 1 ст. 420 КПК.

У разі, якщо апеляційний суд при перегляді виправдувального вироку зазначених вимог закону належно не виконує, то таке рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню вищестоящим судом.

Зауважимо, що обвинувальний вирок суду апеляційної інстанції, яким було скасовано виправдувальний вирок суду першої інстанції, може бути скасовано ККС як повністю, так і в певній частині.

По-п’яте, ККС скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, призначає новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ІІІ. Далі проілюструємо на конкретних прикладах, на що саме суд касаційної інстанції звертає увагу у наведеній категорії справ.

1. Так, ККС у своїй постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 521/6766/15-к вважав безпідставним скасування виправдувального вироку у зв'язку зі смертю обвинуваченого. ККС у своєму рішенні звернув увагу, що відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі апеляційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Однак усупереч вимогам ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги прокурора та скасував виправдувальний вирок щодо обвинуваченого й закрив провадження з нереабілітуючих підстав, чим погіршив становище обвинуваченого, що є неприпустимим.

Крім того, зважаючи на те, що ст. 417 КПК передбачено скасування судом апеляційної інстанції лише обвинувальних вироків за умов встановлення обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення апеляційного суду про скасування виправдувального вироку щодо обвинуваченого не відповідає вимогам КПК.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону, згідно ч. 1 ст. 412 КПК, є істотними, оскільки перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

2. В іншому своєму рішенні ККС залишив в силі обвинувальний вирок, який було постановлено судом апеляційної інстанції після скасування ним виправдувального вироку суду першої інстанції. В своїй постанові від 7 лютого 2019 року у справі № 746/470/17 суд касаційної інстанції наголосив на тому, що, як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень, із дотриманням вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, при перевірці апеляційної скарги прокурора дійшов висновку про доведеність у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Водночас апеляційний суд, проаналізувавши встановлені у справі фактичні обставини, дійшов мотивованого висновку, що суд першої інстанції безпідставно виправдав особу за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, суд апеляційної інстанції, отримавши пояснення засудженого та свідків і вивчивши матеріали кримінального провадження, здійснив апеляційний розгляд, який не суперечив загальним засадам кримінального провадження, у тому числі щодо принципу безпосередності дослідження показань.

3. Ще один випадок, коли апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував виправдувальний вирок місцевого суду й ухвалив свій обвинувальний вирок, став предметом розгляду у суді касаційної інстанції (див. постанову ККС від 27 лютого 2019 року у справі № 689/270/15-к). ККС у цій справі констатував, що в апеляційному порядку справу розглянуто відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374, 420 КПК. У своєму рішенні ККС стверджує, що висновку про доведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, апеляційний суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

4. Своєю постановою від 27 березня 2019 року у справі № 750/10813/15-к ККС скарги захисників засуджених задовольнити частково та скасував обвинувальний вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. ККС наголосив на тому, що апеляційний суд, визнаючи винними осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, не звернув уваги на висновок ВСУ щодо застосування норм права, передбаченого ст. 290 КПК, не навів належних мотивів на спростування аргументів захисника щодо визнання недопустимими доказами даних, які було отримано за результатами проведення НСРД, та всупереч вимогам ст. 94 (Оцінка доказів) КПК не дав оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності для прийнятого відповідного процесуального рішення.

Разом з тим суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, викладені в касаційних скаргах сторони захисту, всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження з урахуванням матеріалів, які стали правовою підставою проведення НСРД та були відкриті стороні захисту в суді апеляційної інстанції, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

5. У справі № 734/2614/16 ККС своєю постановою від 3 квітня 2019 року залишив без зміни вирок апеляційного суду, яким той скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок апеляційного суду про доведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення зроблено із додержанням ст. 23 (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК. Зібрані у справі докази, зазначив ККС, отримано в порядку, визначеному законом, вони повністю узгоджуються між собою, а тому їх обґрунтовано та правомірно покладено судом апеляційної інстанції в основу обвинувального вироку.

6. Прикладом скасування ККС вироку суду апеляційної інстанції, яким було скасовано виправдувальний вирок суду першої інстанції, в певній частині може слугувати справа № 754/9116/16-к. В постанові від 18 червня 2019 року по цій справі суд касаційної інстанції визнав слушними доводи захисника щодо істотного порушення норм права при вирішенні судом апеляційної інстанції цивільного позову в частині заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Отже, суд має з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте апеляційний суд формально розглянув цивільний позов у цій частині і у своєму вироку обмежився лише констатацією факту доведеності позовних вимог цивільного позивача, які задовольнив у повному обсязі.

При цьому апеляційний суд належно не перевірив тверджень цивільного позивача про завдання йому моральної шкоди через те, що він за відсутності власного автомобіля був вимушений пересуватися до місця роботи громадським транспортом і не мав можливості доставити продукти харчування з присадибної ділянки до місця свого проживання.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно з матеріалами провадження, цивільний позивач свій автомобіль не використовував, передав його свідку на зберігання, а потім лише через пів року звернувся до правоохоронних органів з метою повернення транспортного засобу.

Таким чином, суд не вмотивував, з яких підстав він виходив при задоволенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди й, порушуючи статті 370, 374 КПК, не навів жодного обґрунтування такого рішення.

За таких обставин колегія суддів ККС вважала, що в указаній частині вирок апеляційного суду було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тому в цій частині оспорюване рішення підлягало скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а провадження - призначенню на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.

7. Суд касаційної інстанції в постанові від 12 листопада 2019 року по справі № 758/3591/15-к, скасовуючи рішення апеляційного суду, яким той скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції, звернув увагу на наступне.

Згідно зі ст. 370 КПК, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам статей 374, 420 цього Кодексу.

За вказаними нормами процесуального права та закріпленими у ст. 7 КПК загальними засадами кримінального провадження, вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, але й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. У силу приписів статей 2395 зазначеного Кодексу суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. При цьому апеляційний суд, скасовуючи виправдувальний вирок та ухвалюючи обвинувальний, при здійсненні провадження зобов`язаний забезпечити обвинуваченому можливість реалізувати його права, передбачені ст. 42 вказаного Кодексу, у тому числі право давати показання з приводу обвинувачення й захищатися від нього.

Крім того, відповідно до раніше висловленої правової позиції найвищої судової інстанції, безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків, оголошення документів, відтворення відеозапису тощо. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду не тільки належним чином перевірити їх, але й здійснити оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК. Недодержання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, вибіркова перевірка доказів без безпосереднього дослідження тих, які було подано стороною захисту, а також покладено в основу рішення, за яким виправдано обвинуваченого, є істотним порушенням вимог КПК, що тягне за собою скасування обвинувального вироку, ухваленого апеляційним судом.

Переглядаючи виправдувальний вирок щодо особи, апеляційний суд не врахував зазначеного – констатував ККС.

8. ККС своєю постановою від 10 грудня 2019 року по справі № 759/2926/16-к вирок апеляційного суду залишив без зміни, а касаційну скаргу захисника  без задоволення. Суд вважав, що висновок апеляційного суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, зроблено на підставі обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до статей 17 (Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини) та 94 КПК.

9. 18 грудня 2019 року суд касаційної інстанції в постанові по справі № 716/156/15-к також залишив без змін вирок апеляційного суду. На думку колегії суддів ККС, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що постанови прокурора про проведення негласних слідчих розшукових дій, а саме контролю за вчиненням злочину у виді оперативної закупки, прийняті у межах наданих йому законом повноважень, відповідно до статей 246, 271 КПК.

Суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими постанови прокурора про проведення таких негласних слідчих дій, як оперативні закупки, а також процесуальні документи, а саме протоколи огляду покупців, грошей, протоколи про результати контролю за вчиненням злочину, які були відкриті стороні захисту на виконання вимог ст. 290 КПК до направлення обвинувального акта до суду, і цієї обставини захист не заперечував.

Показання свідків-покупців як джерело доказів отримані під час проведення на законних підставах негласних слідчих розшукових дій (оперативних закупок), а тому також є допустимими доказами.

Отже, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними висновки суду першої інстанції, який всупереч вимогам закону не допустив відомостей, що містяться у цих документах та повідомлені свідками під час давання показань, як докази фактів та обставин, що підлягають доказуванню.

Як вбачається з постанов прокурора, оперативну закупку було проведено у межах одного кримінального провадження, у ході якого встановлено, що особа організувала у клубі гральний бізнес, а доступ до азартних ігор з метою отримання прибутку надавали оператори.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання доказів, повторно досліджених ним у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, належними та допустимими.

10. Суд касаційної інстанції у справі № 521/8853/15 своєю постановою від 26 грудня 2019 року касаційну скаргу засудженого залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду  без зміни. ККС наголосив на тому, що зі змісту статей 7, 404, 420 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості. На думку колегії суддів ККС, апеляційний суд належним чином вмотивував своє рішення та правильно вказав, що факт незаконного зберігання боєприпасів без передбаченого законом дозволу у квартирі обвинуваченого є очевидним та підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд надав доводам апеляційної скарги прокурора належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів колегією суддів не встановлено.

11. ККС своєю постановою від 6 лютого 2020 року по справі № 147/297/17 скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зі змісту статей 7, 419 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь, та у випадку незгоди з ними – зазначити підстави їх необґрунтованості.

Колегія суддів ККС вважала, що вказаних вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом повністю не дотримано.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком районного суду особу визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Натомість в ухвалі апеляційного суду, хоча і відображено доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого про винуватість особи в інкримінованому йому злочині та перераховано доводи про істотні порушення вимог КПК, на які посилалися апелянти, однак відповідей на них не надано взагалі. При цьому апеляційний суд, мотивуючи своє рішення, обмежився лише вирішенням питання про необхідність закриття кримінального провадження відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Крім того, в ході касаційного розгляду встановлено, що апеляційний суд, задовольнивши апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого частково, ухвалою скасував виправдувальний вирок місцевого суду щодо особи, а кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України закрив.

Однак із таким висновком апеляційного суду колегія суддів ККС не погодилася, виходячи з наступного.

За змістом статей 408, 420 КПК України погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні судом апеляційної інстанції свого вироку, а при постановленні ухвали не допускається.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас, за приписами ч. 2 ст. 421 КПК України, виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог, передбачених статтями 408, 420, 421 КПК України, ухвалою скасувавши виправдувальний вирок щодо обвинуваченого, погіршив його становище, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону та є неприпустимим.

Висновок. На основі сказаного вище вкотре можна зробити висновок: ухвалення обвинувального вироку при скасуванні виправдувального без безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції не є неможливим. Однак навіть таке рішення має бути ухвалене судом в межах його повноважень, встановлених кримінальним процесуальним законодавством, з урахуванням загальних засад кримінального провадження і практики ЄСПЛ, та повинне вважатися винятком із правила, а не одним із правил. 

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Суди і коронавірус: як суди можуть працювати в умовах карантину
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Александр Литвинов
    Александр Литвинов
    судья Конституционного Суда Украины