Сучасні тенденції вирішення судами спорів про визначення додаткового строку для прийняття спадщини

Олександр Кухарєв

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ,

викладач Національної школи суддів України

Спори про визначення додаткового строку для прийняття спадщини становлять одну з найбільш поширених категорій спадкових справ. Визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини залежить від поважності причин пропуску основного строку. Складність таких спорів зумовлена тим, що закон не містить застережень, які саме причини є поважними. Тому вирішення питання про поважність пропуску строку для прийняття спадщини повністю передається на розсуд суду, що породжує неоднакову судову практику.

Спадкоємець за заповітом чи за законом  має право прийняти спадщину або не прийняти її. Якщо протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкоємець не вчинив дій, які свідчать про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Позивачем у справі про визначення додаткового строку для прийняття спадщини виступає спадкоємець, який пропустив такий строк. Належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину і заперечують проти подання позивачем заяви про прийняття спадщини після спливу встановленого строку. Так, згідно з ч. 2 ст. 1272 ЦК за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Верховний Суд у постанові від 3 жовтня 2018 р. (судова справа 2516/1356/12-ц, провадження № 61-28938св18) наголосив, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину.

При цьому пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Наприклад, спадкоємцеві було відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, пред’явленого до органу місцевого самоврядування, за наявності іншого спадкоємця (постанова Верховного Суду від 3 червня 2020 р., судова справа № 297/2591/14-ц, провадження № 61-13025св18).

У разі закликання до спадкування лише одного спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, відповідачем має залучатись територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Важливо враховувати, що по цій категорії цивільних справ не потрібно залучати приватного нотаріуса, державну нотаріальну контору як відповідачів або третіх осіб через відсутність юридичної заінтересованості. Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.

Додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини визначається судом лише в тому разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину в строк, встановлений для її прийняття, у спосіб, визначений законом.

Закон передбачає два способи прийняття спадщини:

1) постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК);

2) подання нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяви про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК).

Відтак у разі встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визначення додаткового строку такому спадкоємцю буде суперечити нормам матеріального права, адже спадщину вже прийнято.

Так само не підлягають задоволенню позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що подаються в інтересах малолітніх, неповнолітніх спадкоємців їхніми законними представниками. Це зумовлено тим, що за правилом ч. 4 ст. 1268 ЦК малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від її прийняття. Отже, в ч. 4 ст. 1268 ЦК міститься правова презумпція прийняття спадщини певними категоріями спадкоємців, зважаючи на їх вік або стан здоров’я.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 березня 2018 р. (судова справа № 164/1056/15-ц, провадження № 61-3977св18), закон не вимагає вчинення неповнолітньою особою або її представниками дій щодо прийняття спадщини, у зв’язку із чим правові підстави для визначення неповнолітнім дітям додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відсутні.

Особі може бути визначений додатковий строк для прийняття спадщини за рішенням суду лише за умови поважності причини його пропуску. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).

Водночас закон не містить застережень, які саме причини є поважними. Відтак визнання поважною причини пропуску строку для прийняття спадщини залежить від обставин конкретної справи і має бути доведено відповідними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 р. у справі № 6-85цс12 сформульовано висновок, що правила про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;

2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч. 3 ст. 1272 ЦК не застосовуються. 

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, необізнаність спадкоємця про факт смерті спадкодавця не є об’єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов’язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 30 червня 2020 р. у справі № 431/5782/17, провадження № 61-43817св18; постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 р. у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48320св18; постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 р. у справі № 336/1127/17, провадження № 61-14870св18).

Крім того, при вирішенні питання, чи були у спадкоємця перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, має бути враховано, що така заява може бути подана нотаріусу, а також уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування як особисто, так і поштою згідно з пп. 3.5 п. 3 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Поважність причин залежить від їх оцінки судом та обставин конкретної справи. Наприклад, Верховий Суд погодився із висновками судів нижчих інстанцій, які визнали поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини та задовольнили відповідний позов. За твердженням позивача, матері спадкодавця, від неї було умисно приховано факт смерті сина та його поховання. На час відкриття спадщини позивач була людиною похилого віку, 86 років, не здатною до самообслуговування, за станом здоров’я потребувала стороннього догляду. Крім того, на матір спадкодавця було скоєно напад із застосуванням фізичного насилля та заволодінням майном (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 р., судова справа № 646/1079/17, провадження № 61-30911св18).

Слід врахувати, що безпосередня участь позивача протягом шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини, у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 24 липня 2020 р., судова справа № 729/559/18, провадження № 61-1099св19).

Верховний Суд у постанові від 1 червня 2020 р. (судова справа № 185/777/17, провадження № 61-35079св18) визначив поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини проживання позивача у м. Донецьку, де існувала загроза життю та здоров’ю у зв’язку з проведенням активних бойових дій. Крім того, на час відкриття спадщини м. Донецьк було включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження.

Важливо відзначити, що незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є підставою для задоволення таких вимог (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 р., судова справа № 681/203/17-ц, провадження № 61-26164св18).

Практика вирішення судами поважності причин пропуску вказаного строку свідчить про те, що по багатьох справах у рішенні суду лише зауважено, що причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною, без вказівки на те, у чому саме полягає поважність цієї причини. В окремих випадках це пояснюється відсутністю причини пропуску строку у самій позовній заяві.

Разом з тим, не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для прийняття спадщини:

а) юридична необізнаність позивача щодо порядку прийняття спадщини;

б) необізнаність особи про наявність спадкового майна;

в) похилий вік;

г) непрацездатність;

д) встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім’єю);

е) невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину;

ж) відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;

з) несприятливі погодні умови.

Причому факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування позивача та ступінь захворювання. Перебування в лікарні протягом одного або двох місяців не перешкоджає особі звернутися із заявою про прийняття спадщини після закінчення лікування. Зазвичай позивачі, посилаючись на стаціонарне лікування як на поважну причину неприйняття спадщини, надають суду докази щодо його тривалості не більше одного місяця.

Так, погоджуючись із позицією апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 р. (судова справа № 399/553/17, провадження № 61-36473св18) відзначив, що причини, на які посилався позивач як на підставу для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, а саме, перебування на лікуванні, не є поважними причинами пропуску вказаного строку, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили йому здійснити своє право на подання заяви про прийняття спадщини. Звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач непереборною обставиною, яка перешкоджала йому своєчасно звернутись до нотаріуса із відповідною заявою, зазначив перебування на стаціонарному лікуванні в районній лікарні з 11.02.2017 р. до 22.02.2017 р. та з 01.03.2017 р. до 10.03.2017 р. Також вказував, що стан його здоров’я після лікування тривалий час був незадовільним та не дозволяв подати заяву про прийняття спадщини.

Утім, надані позивачем копії медичних довідок не містять інформації, на якому саме лікуванні перебував позивач, також відсутні виписні епікризи на підтвердження перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Отже, належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку на подання заяви про прийняття спадщини, а саме наявність об’єктивних, непереборних, істотних труднощів, що перешкоджали йому звернутися з відповідною заявою, суду не надано.

Так само не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини:

– перебування позивача у нетривалому відрядженні, а також та обставина, що спадкоємець за заповітом та спадкодавець були малознайомими (постанова Верховного Суду від 13 червня 2018 р., судова справа № 173/1581/15-ц, провадження № 61-4782св18);

– перебування позивача у місцях позбавлення волі у Російській Федерації (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2018 р., судова справа № 362/2051/16-ц, провадження № 61-10307св18);

– позивачка за національністю є угоркою, українською мовою практично не володіє і про наявність строку для прийняття спадщини їй не було відомо (постанова Верховного Суду від 28 лютого 2020 р., судова справа № 297/1241/18, провадження № 61-14567св19).

Одним із найбільш спірних у судовій практиці є питання визначення додаткового строку для прийняття спадщини у зв’язку з необізнаністю позивача про наявність заповіту, складеного на його користь. Незважаючи на закріплене у пункті 2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13 роз’яснення про те, що незнання про існування заповіту не може розглядатися як поважна причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, судова практика з цього питання упродовж тривалого строку залишалася неоднаковою. Так, в окремих випадках суди визнавали необізнаність позивача про наявність заповіту поважною причиною пропущення строку і на цій підставі визначали додатковий строк для прийняття спадщини. В інших випадках суди кваліфікували наведену причину як неповажну і відмовляли у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 р. у судовій справі № 315/765/14-ц викладено висновок, що необізнаність про існування заповіту не тотожна таким обставинам, як відсутність інформації про смерть спадкодавця або спадкову масу. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. З цих міркувань було скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та ухвалу апеляційного суду про залишення без задоволення позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, який було обґрунтовано необізнаністю позивача про існування заповіту, складеного на його користь, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд аналогічно розглядає необізнаність особи про складення заповіту на її користь як поважну причину для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, керуючись передусім свободою заповіту як фундаментальним принципом спадкового права (постанова Верховного Суду від 2 вересня 2020 р., судова справа № 288/1856/18, провадження № 61-3987св20; постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 р., судова справа № 656/219/18, провадження № 61-48669св18; постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 р., судова справа № 694/1179/17, провадження № 61-40757св18).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.