Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності у судовій практиці

Наталія Антонюк,

суддя Великої Палати Верховного Суду,

 к.ю.н., доцент

Передбачений кримінальним законом інститут звільнення від кримінальної відповідальності дозволяє не застосовувати жодну із форм реалізації кримінальної відповідальності до особи (осуд, покарання чи судимість). Вплив на особу засобами кримінально-правового регулювання у разі звільнення від кримінальної відповідальності суттєво відрізняється, наприклад, від інституту звільнення від покарання чи його відбування.

Існування цих двох правових інститутів дозволяє законодавцю диференційовано підходити до застосування форм реалізації кримінальної відповідальності щодо суб’єкта, який вчинив кримінальне правопорушення.

Суди часто звільняють винуватих від кримінальної відповідальності як за загальними, так і за спеціальними підставами. Існування цього інституту є сприятливим фактором для осіб, які в силу виконання ними умов звільнення від кримінальної відповідальності не потребують застосування заходів впливу, пов’язаних з формами реалізації кримінальної відповідальності.

Крім того звільнення від кримінальної відповідальності з спеціальних підстав є виправданим, оскільки, умови такого звільнення тісно переплетені з специфікою вчиненого кримінально-протиправного діяння. Застосування звільнення є «взаємокорисним» як для особи, так і для держави, адже спеціальні умови звільнення часто передбачають вчинення активних дій, які або усувають шкоду, або істотно спрощують роботу правоохоронних органів, або унеможливлюють вчинення інших кримінальних правопорушень тощо.

Однак суди часто зустрічаються з проблемами розуміння норм Кримінального кодексу України про звільнення від кримінальної відповідальності. Відповіді на низку дискусійних питань не завжди містяться у кодексі, а формуються судом у ході застосування відповідних кримінально-правових норм. Судова практика містить низку важливих висновків щодо розв’язання дискусійних питань, що стосуються саме інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Так загальновідомо, що законодавець передбачив низку умов для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Застосування цього виду звільнення можливе якщо особа вчинила кримінальний проступок чи необережний нетяжкий злочин вперше, крім корупційного кримінального правопорушення. Дійове каяття повинно полягати у щирому розкаянні особи у вчиненому кримінальному правопорушенні, активному сприянні нею у розкритті цього кримінального правопорушення та повному відшкодуванні завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди. Проте у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі – ККС) від 11 квітня 2019 року (справа № 308/7582/17, провадження № 51-4104км18) звернуто увагу на те, що відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК; виняток можуть становити лише випадки вчинення кримінального правопорушення чи замаху на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоду або не завдано збитки.

У ст. 46 КК зазначено підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Однак, як повинен діяти суд у разі смерті потерпілого і чи можуть примиритися із винним близькі родичі померлого, які є потерпілими особами у кримінальному провадженні. У постанові Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС) від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66кс18) зазначено, що якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому заподіяна смерть, то ніхто інший не може висловити його волю під час вирішення питань, пов’язаних з відшкодуванням шкоди у вигляді смерті як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.

Цей висновок ґрунтується на тому, що у ст. 46 КК термін потерпілий вживається у його матеріально-правовому аспекті.  Право на примирення є особистим правом потерпілого. Також, з огляду на принципи гуманізму та економії кримінально-правової репресії саме потерпілий (тобто особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо спричинено шкоду) може виразити свою волю про прощення винного, на підставі чого приймається рішення про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 46 КК.

З огляду на сказане, заподіяна кримінальним правопорушенням шкода у розумінні ст. 46 КК має бути такою, що за своїм характером піддається відшкодуванню (усуненню). Смерть є наслідком, що має незворотний характер. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню або усуненню в розумінні ст. 46 КК не підлягає.

Отже, у випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК) не можливе.

Іноді у судовій практиці трапляються ситуації, коли умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим відсутні на певному етапі кримінального провадження, проте мають місце на наступних його етапах. В цьому контексті, у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС від 13 серпня 2019 року (справа № 537/1772/17, провадження № 51-1493км19) зазначено, що примирення винного з потерпілим означає досягнення між ними угоди, в якій зафіксовано, що потерпілий примирився з винним, задоволений вжитими останнім заходами з відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди і внаслідок цього не заперечує проти звільнення винного від кримінальної відповідальності (чи просить про таке звільнення).

Те, що під час розгляду провадження судом першої інстанції підстави та умови для звільнення винного від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК ще не існували (наприклад, суд до моменту ухвалення вироку не отримав заяву від потерпілої особи), на думку ККС, не позбавляє суд апеляційної інстанції обов'язку дати оцінку тому, чи виникли й існують такі підстави та умови на час апеляційного розгляду.

А, отже, апеляційний суд може закрити кримінальне провадження як за матеріалами, що надійшли із суду першої інстанції, так і на підставі нових матеріалів, наданих учасниками процесу або витребуваних самим апеляційним судом у разі наявності підстав звільнити особу від кримінальної відповідальності і ухвалення про це відповідного рішення.

У ст. 47 КК передбачено можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності із передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації. Чи застосовна ця підстава для звільнення від кримінальної відповідальності у разі існування цивільно-правової угоди між особою та підприємством?

У постанові від 02 вересня 2020 року (справа № 511/1146/19, провадження № 51-1954км20) колегія суддів Третьої судової палати ККС зауважила, що характер цивільно-правових угод та їх юридичний зміст не можуть забезпечити, передбачених статтею 47 КК, умов звільнення особи від кримінальної відповідальності. А тому укладення особою цивільно-правової угоди з підприємством, установою, організацією не може слугувати підставою для передачі її на поруки колективу та звільнення від кримінальної відповідальності з цих підстав.

Умова щодо того, щоб кримінальне правопорушення з відповідною формою вини було вчинене вперше використовується у декількох загальних підставах звільнення від кримінальної відповідальності.

Наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки допускається, якщо кримінальний проступок або нетяжкий злочин, окрім корупційного кримінального правопорушення особа вчинила вперше. Хоча, якщо у вчиненому є ознаки ідеальної сукупності кримінальних правопорушень звільнення особи від кримінальної відповідальності теж можливе.  На цю особливість застосування ст. 47 КК звернула увагу колегія суддів Третьої судової палати ККС у постанові від 12 серпня 2020 року (справа № 127/31068/19, провадження № 51-1868км20).

Суд зазначив, що особою, яка вчинила кримінальне правопорушення вперше, вважається особа, яка раніше не вчиняла кримінальних правопорушень або вчинила кримінальне правопорушення, що вже втратило правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного кримінального правопорушення, двох або більше кримінальних правопорушень відповідної тяжкості, які утворюють сукупність, не перешкоджає застосуванню ст. 47 КК лише за умови, що вони не складають реальної сукупності.

Під час звільнення від кримінальної відповідальності суд повинен з’ясувати думку щодо такого звільнення у особи, яка від такої відповідальності може бути звільнена. У постанові колегії суддів Першої судової палати ККС від 2 липня 2019 року (справа № 515/331/17, провадження № 51-27км19) зауважено, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи на відповідній підставі. Тобто, установивши обставини, що дають підстави для закриття справи, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності.

Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання та на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК може звільнити засудженого саме від покарання, а не від кримінальної відповідальності.

Що ж стосується забезпечення під час звільнення від кримінальної відповідальності прав потерпілого, то у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС від 13 лютого 2018 року (справа № 161/13242/16-к, провадження № 51-257км18), у контексті питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки, суд вказав, що нормами кримінального процесуального закону, на стадії досудового розслідування, чітко визначено, що перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності, що передбачено ч. 3 ст. 286 та ч. 2 ст. 288 Кримінального процесуального кодексу України.

Під час досудового слідства з’ясування думки потерпілого щодо звільнення винної особи від кримінальної відповідальності є обов’язковим елементом такого звільнення, отже, суд повинен виходити не тільки з наявності підстав, передбачених нормами, які забезпечують умови звільнення, а й враховувати чи буде досягнута ціль виправлення особи в кінцевому підсумку.

У практиці застосування кримінального закону Верховним Судом виникає багато питань щодо можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Вирішуючи питання про звільнення від кримінальної відповідальності з цієї підстави судам необхідно враховувати, що процесуальні дії не можуть припиняти перебіг строків давності. Так в ухвалі колегії суддів Першої судової палати ККС від 22 травня 2018 року (справа № 665/2387/14-к, провадження № 51- 240км18), зазначено, що підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК  є лише таке закінчення відповідного строку давності, який сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила кримінальний проступок чи злочин певного ступеня тяжкості.

Строк давності спливає і під час досудового розслідування, і під час судового провадження, і після проголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебіг. Тому суд зауважив, що якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальна справа щодо неї.

Що ж до можливого зупинення перебігу строків давності потрібно враховувати чи дійсно особа ухилялася від слідства чи суду.  Колегія суддів Першої судової палати ККС у постанові від 19 червня 2018 року (справа № 659/234/16-к, провадження № 51-58км17) вказала, що з’ясовуючи, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що вчинила кримінальне правопорушення. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов’язана з’являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов’язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов’язку. 

ВП ВС у постанові від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20)  висловилася щодо кримінально-правової оцінки частої подачі клопотань про відкладення судових засідань в контексті ухилення особи від слідства і суду. Так у вказаному рішенні Велика Палата зазначила, що відкладення судових засідань за клопотаннями сторін або ж з інших причин не є ухиленням від слідства і суду та не може бути підставою для зупинення перебігу давності відповідно до ст. 49 КК.  

Крім того ВП ВС наголосила, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.

Також колегією суддів Третьої судової палати ККС у постанові від 24 липня 2019 року (справа № 725/2356/16-к, провадження № 51-2780км18) зауважено, що закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 2 ст. 49 КК), пов'язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення досудового слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства.

Застосування давності до особи, в разі вчинення нею особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, є правом, а не обов'язком суду. Виокремлення законодавцем права суду застосувати давність в разі вчинення особою особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, свідчить про необхідність ухвалювати рішення не про беззастережне звільнення від кримінальної відповідальності, а у кожному випадку застосування строку давності мотивувати можливість такого звільнення (справа № 754/15398/17, провадження № 51-153км19).

У постанові від 26 березня 2020 року (справа № 730/67/16-к, провадження № 51-6463км19) колегією суддів ККС зроблено висновок про те, що передбачений законом (ст. 49 КК) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз'яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Варто відзначити, що низка питань виникає і під час застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Судова практика сформувала власне бачення й щодо цих питань і така практика є важливою та цікавою. Проте це питання потребує висвітлення окремо.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій