Сергій Власенко: «Судовій системі потрібна еволюція, а не революція»

09:30, 11 февраля 2019
Газета: 2-5 (471-474)
Що може чекати судову владу в найближчі роки.
Сергій Власенко: «Судовій системі потрібна еволюція, а не революція»

До судової реформи, яка розпочалася у 2014–2015 рр., постійно виникають запитання, зокрема, щодо неефективності втілення декларованих принципів для захисту прав громадян. Чимало питань є і до якості нових процедур (зокрема, оптимізації судів) та їх результатів.

Голова Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергій Власенко вважає, що судова реформа в цілому виявилася невдалою та потребує значного корегування. Він прогнозує, що вже у цьому році в Україні може початися нова судова реформа, яка буде мати дещо інші пріоритети.

Як вважає нардеп, починати судову реформу слід з якісних змін у сфері юридичної освіти, а сама реформа буде тривати не один рік і не матиме «карального» характеру. Що саме може очікувати судову владу та українських суддів вже у 2019 р., Сергій Власенко розповів «Судово-юридичній газеті».

 

— Чи задоволені Ви тим, як відбувається в Україні судова реформа?

— Усе залежить від того, яка її мета, та чи можна взагалі ті події, що відбуваються в Україні з 2014 р., назвати судовою реформою. На наш погляд, «реформа» поки зводиться переважно до структурної перебудови — ліквідації одних органів, створення замість них нових та призначення на посади певних осіб. Внутрішній зміст та якісне наповнення залишаються на периферії цієї «реформи».

Реформа — це коли громадяни отримають доступне, швидке, справедливе правосуддя. За існуючих умов, коли суди перенавантажені справами, розгляд справ відбувається роками і немає сталої судової практики, назвати реформу такою, що спрямована на людину, досить важко.

— Як відомо, передвиборчою програмою Юлії Тимошенко передбачене створення в Україні інституту мирових суддів, які будуть обиратися на посади членами громади. Для чого потрібні мирові судді?

— Мирові судді допоможуть розвантажити суди від невеликих повсякденних цивільних справ, які не є надто складними для вирішення. Це, наприклад, спори щодо розмежування сусідніх земельних ділянок, питання спільного користування земельною ділянкою чи майнові спори щодо незначних сум. Такі справи є важливими для людей, однак не є складними з юридичної точки зору, і не варто обтяжувати ними місцеві суди. Зрозуміло, що господарські, кримінальні, адміністративні справи, спори з органами державної влади мирові судді розглядати не будуть.

Обиратися мирові судді могли б із середовища представників громади, які мають відповідну освіту та яким довіряють місцеві мешканці. Можливість безпосередньо обирати суддів дає можливість підвищити довіру громадян до них.

Мирові судді — це не український винахід, вони є у багатьох розвинутих країнах. В Україні до подій 1917–1918 рр. теж діяв інститут мирових суддів.

— Є й інші способи «розвантажити» суди та спростити процедури для громадян?

— Окрім інституту мирових суддів, зменшенню кількості справ у судах сприятиме широке запровадження інституту медіації, тобто врегулювання спорів без судового процесу. Власне, тут велику роль має відігравати стала та зрозуміла практика Верховного Суду, щоб юристи могли бачити перспективи розгляду своїх справ і розуміти, чи треба йти в суд, чи краще шукати шляхи до примирення сторін.

— Яким чином можна вирішити питання уніфікації судової практики та забезпечити її єдність?

— Це дуже важливе питання, вирішення якого має ставити за основу будь-яка судова реформа. На жаль, проблема забезпечення єдності судової практики в Україні досі не вирішена. Діяльність нового Верховного Суду теж не призводить до бажаного результату. Є ситуації, коли колегії касаційного суду мають різні правові позиції фактично з ідентичного питання. У судових інстанціях нижчої ланки ситуація із забезпеченням єдності судової практики ще гірша — там, мабуть, взагалі не завжди знають, що з того чи іншого питання вже є відповідна практика касаційної інстанції.

На наш погляд, для забезпечення єдності судової практики слід процесуально обмежити повноваження Верховного Суду, тобто зробити так, щоб головним завданням його було саме забезпечення сталої та єдиної судової практики. Верховний Суд не повинен розглядати десятки тисяч справ, що до нього надходять, та ще й по кілька разів. Він повинен розглядати тільки ті справи, в яких судами раніше було сформовано неоднакову практику.

— ЄСПЛ неодноразово констатував системну проблему нашої держави — невиконання судових рішень. Для вирішення цієї проблеми ввели приватних виконавців, проте, як бачимо, вона досі відкрита…

— Вважаю, що ніякого розподілу на державних і приватних виконавців бути не повинно. Має існувати єдина, проте ефективна виконавча служба.

Виконання судових рішень — це державна функція. Втім, мова не йде про те, що потрібно повернути Державну виконавчу службу у попередній стан чи законсервувати її. Слід зробити так, щоб виконавча служба стала частиною судової системи. Приймаючи рішення, суд фактично буде й виконувати його. У самих рішеннях суду має прописуватись механізм їх виконання. У такому разі суди самі розумітимуть, як виконуються їх рішення.

Такі кроки, на наш погляд, дозволять суттєво покращити стан справ з виконанням судових рішень. Значно простіше стане виконувати і рішення, які приймаються одним судом, а виконані мають бути в іншій області — суд зможе скеровувати відповідне рішення до суду іншого регіону та чітко знати, хто, як і в який строк повинен його виконати.

Тобто для вирішення проблем з виконанням судових рішень, по-перше, має бути створена Судова виконавча служба, а по-друге, треба конкретизувати шляхи і способи виконання в самих судових рішеннях.

— Яке Ваше ставлення до цифрових та технічних інновацій у судовій системі, про які зараз говорять, зокрема, до запровадження «Електронного суду»?

— Не варто абсолютизувати запровадження цифрових технологій у судочинстві. Вони потрібні, однак необхідно зважати на певні особливості нашої країни, зокрема на те, що в Україні досі залишаються райони зі слабким Інтернет-покриттям.

Взагалі ми виступаємо за впровадження у судах системи «єдиного вікна». Коли людина звертається до господарського суду, а її справа має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства, не слід «футболити» її позов — сам суд має передати цю справу за юрисдикцією. Так само, якщо людина живе у районі, а хоче подати позов у адміністративний суд, який є тільки в обласному центрі, вона зможе зробити це і через звичайний місцевий суд. З точки зору державного інтересу людина не повинна бігати по судах. Сама електронна система має розподіляти справи між судами. Це значно спростить судовий процес.

— Що ще можна зробити для підвищення довіри до судової влади?

— Слід нарешті створити дієвий інститут присяжних, тобто зробити його таким, яким він є в розвинутих країнах. Наприклад, 12 присяжних повинні приймати обов’язкову участь у розгляді тяжких та особливо тяжких кримінальних справ. При цьому, якщо обвинувачений обирає суд присяжних, він процесуально вже буде обмежений у апеляційному розгляді.

— Одним з найбільш дискусійних питань залишається розмір суддівської винагороди. Яка, на Вашу думку, має бути винагорода у судді?

— Судді повинні мати високий рівень винагороди, однак не має бути «казусу «Нафтогаза», коли топ-керівники отримують на місяць по кілька мільйонів, іноді навіть не гривень, а звичайні громадяни мають заробітну плату в десятки, а то й сотні разів меншу. Такого в судовій системі не повинно бути точно. Має бути розумний баланс у винагороді суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

— Як заохотити кваліфікованих юристів іти працювати суддями?

— На мій погляд, окрім конкурентоспроможної заробітної плати можна було б заохочувати юристів відповідним соціальним пакетом, наприклад, дозволивши отримувати житло в іпотеку під невеликі відсотки. Крім того, має бути позитивна популяризація діяльності судді, як це відбувається у найбільш розвинутих країнах, де професія судді є однією з найбільш поважних та бажаних для висококваліфікованих юристів. В обмін на все це громадяни повинні отримати від судової влади справедливе правосуддя в розумні строки.

— В Україні є діючий Верховний Суд і досі не ліквідований Верховний Суд України. Наскільки така ситуація нормальна?

— Верховний Суд України був ліквідований лише тому, що замість нього влада хотіла створити новий Верховний Суд. Не буду давати особисту оцінку суддям нового Верховного Суду, серед яких, мабуть, є професіонали, однак такими діями, як ліквідація ВСУ, влада завдала великого удару по репутації судової влади в цілому. Якщо можна ліквідувати цілий Верховний Суд України, то що може бути з іншими судами та звичайними громадянами?

— Однією з найбільш хвилюючих для суддів проблем є кваліфікаційне оцінювання, яке з перервами триває вже три роки.

— Вважаю, що оцінювання суддів, по-перше, не має проводитись одночасно для всіх суддів, а по-друге — взагалі стосуватися всіх суддів.

Оцінювання має проводитись у разі, якщо судді мають бажання перейти до іншої інстанції, юрисдикції чи переїхати з регіону до столичного суду, який розглядає справи іншої складності, а також у дисциплінарних цілях, коли помітні проблеми в роботі того чи іншого судді чи навіть цілого суду. Те оцінювання, яке проводиться зараз, зовні виглядає так, що суддів умисне тривалий час тримають «на гачку», і в будь-яку мить з ними може статися що завгодно. Тобто когось визнають гідним працювати суддею, а когось просто викинуть.

— Мабуть, проблема криється не тільки в суддях, а й в освіті, яку вони здобувають?

— Зараз юристів випускають близько 300 вузів. Серед випускників цих учбових закладів зазвичай є талановиті люди, однак здебільшого отримання диплома не дає нічого, крім надлишку не дуже кваліфікованих юристів на ринку праці. Це не тільки моя особиста думка, а й фаховий висновок людей, що досліджували проблеми юридичної освіти в Україні.

Починати треба з повноцінної ліквідації заочної форми навчання. Юриспруденція — це точна наука, яка повинна вивчатись очно і лише з якісним викладацьким складом. Коли я у 1987–1992 рр. навчався на юридичному факультеті Львівського університету, наші викладачі були відомі на весь тодішній Радянський Союз. Це були справжні професіонали, яким вдячне не одне покоління юристів. Зараз викладацький склад багатьох вузів, на жаль, не має значних професійних досягнень та авторитету, що не може не впливати на якість підготовки юристів.

— Чи виправдане, на Вашу думку, одночасне існування таких органів, як Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя?

— Вважаю, що наявність двох органів з певним дублюванням функцій неприпустима. Це надвелика розкіш для держави. Проблема в тому, що судова влада в Україні занадто централізована. ВККС та ВРП зараз займаються усім підряд, від розгляду тисяч скарг на суддів до їх кар’єрних питань.

На наш погляд, ВРП як центральний орган має перейматися виключно питаннями, що стосуються суддів апеляційної та касаційної інстанцій. А питаннями суддів першої інстанції мають займатися регіональні кваліфікаційно-дисциплінарні органи, своєрідні «Палати честі». Саме вони повинні взяти на себе основні питання з кадрового добору та розгляду дисциплінарних скарг. Вважаємо, саме таким чином ця система зможе ефективно працювати. Зараз ВРП занадто перенавантажена, що впливає на строки розгляду скарг та загальну якість роботи.

— На Ваш погляд, чи є серед українських суддів професіонали, які відповідають займаним посадам?

— Звісно, що вони є. У судовій системі України багато професійних, високоморальних людей, які заслуговують на гідний рівень винагороди та якісні умови праці.

— Чи потрібна реформа адвокатури?

— Реформа адвокатури необхідна, бо її стан вкрай незадовільний. Свідоцтва адвокатів зараз мають багато людей, які не відповідають ані професійним, ані етичним стандартам. Адвокатура має бути професійною, з чітко гарантованими правами. Ніяких навіть натяків на те, щоб була можливість притягувати до відповідальності адвокатів нібито за зловживання правами, в законі не повинно бути.

Крім того, в законі має бути закладений механізм для самоочищення адвокатури, тобто ці процеси повинні відбуватися без будь-якого зовнішнього примусу. Адвокатське самоврядування теж має бути реформоване.

— Скільки часу потрібно на судову реформу з усіма її складовими, як то реформа юридичної освіти?

— Давати чіткі часові рамки буде не зовсім коректно, однак це точно не буде 2–3 роки. Деяких результатів можна досягти швидко, інших — років за 10. Одна тільки реформа юридичної освіти може тривати кілька років. Деякі процеси, як от реформа законодавства чи судова реформа, можуть іти паралельно. Зауважу, що ми виступаємо за еволюційний підхід, а не революційний. Тобто ідеї, щоб звільнити усіх суддів і набрати нових, неприпустимі. Звідки брати нових суддів та де взяти таку кількість фахівців взагалі? Прості рішення, на наш погляд, не підходять для вирішення складних проблем.

— Чи будуть потрібні зміни до Конституції в частині судоустрою?

— Щось можна виправити за допомогою змін до Конституції, але щось можна зробити і без таких змін.

— Чи здатен сучасний парламент генерувати потрібні для покращення стану речей у судовій владі пропозиції та рішення?

— На превеликий жаль, парламент давно перестав бути платформою для дискусій та місцем прийняття рішень. Практично завжди він просто ухвалює те, що вже вирішено владою заздалегідь. Класична ситуація — прийняття нових процесуальних кодексів у 2017 р. Тоді процесуальне законодавство приймалося поспіхом, усі зауваження до нього, навіть ті, які потім підтвердили свою актуальність, відкидались як нібито непотрібні. Так само було зі змінами до Конституції стосовно судоустрою, законодавством щодо судоустрою та статусу суддів. Професійний рівень парламентарів зараз дуже знизився порівняно з попередніми скликаннями. Усі фахові дискусії перетворюються на війну гасел і звинувачення в роботі «на ворогів України».

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
КСУ: рішення про продовження строку тримання під вартою можна оскаржити в апеляції
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Николай Матущак
    Николай Матущак
    ­судья Апелляционного суда Хмельницкой области
  • Галина Шашурина
    Галина Шашурина
    ­судья Сыхивского районного суда Львова