Огляд рішень ЄСПЛ: строки давності при визнанні батьківства

19:55, 24 апреля 2019
«Судово-юридична газета» розглянула рішення Європейського суду з прав людини щодо визнання батьківства.
Огляд рішень ЄСПЛ: строки давності при визнанні батьківства

«Судово-юридична газета» проводить регулярний детальний аналіз найбільш цікавих рішень Європейського суду з прав людини. Сьогодні розглядаємо справу «М. Т. проти України» №950/17 щодо спору про визнання батьківства.

Обставини справи: Заявник 1946 року народження мешкає у місті Берлін, Німеччина. У 2005 році він мешкав у Києві, де в той час мав приватні стосунки з заміжньою жінкою. У 2006 році жінка народила дитину. У свідоцтві про народження як батько дитини був зазначений її чоловік. У 2007 році заявник ініціював проведення ДНК-тесту, який підтвердив, що саме він є біологічним батьком дитини. При цьому заявника не було обмежено у спілкуванні з дитиною. Окрім того, мати щомісяця отримувала від заявника грошову допомогу. Він також придбав автомобіль для матері дитини.

У 2011 році заявник склав заповіт, відповідно до якого після його смерті спадкоємцем його майна мала бути його дитина. Заявник спілкувався з дитиною до 2015 року, але в подальшому мати повідомила його, що розлучилася зі своїм чоловіком та вирішила одружитися з громадянином Німеччини і переїхати з дитиною до Німеччини. Оскільки заявник виступив проти переїзду дитини до Німеччини, мати почала перешкоджати його спілкуванню з дитиною.

Історія судових рішень: У червні 2015 року заявник звернувся до Дарницького районного суду Києва з вимогою про визнання його батьківства та внесення змін до свідоцтва про народження дитини. Було відкрито провадження у справі №753/10895/15-ц. Під час судового провадження мати дитини визнавала, що заявник надавав регулярну фінансову підтримку та брав участь у вихованні та освіті дитини. Проте вона стверджувала, що вимоги заявника мають бути відхилені, оскільки він пропустив встановлений п. 2 ст. 129 Сімейного кодексу України річний строк позовної давності для вимоги про визнання батьківства, що обчислювався з моменту появи результатів ДНК-експертизи. Заявник зауважив у відповідь, що він не хотів порушувати сімейне становище дитини, адже до 2015 року йому не заборонялося спілкування з нею, тому він і не подавав позов раніше. Тільки тоді, коли відповідачка вирішила емігрувати до іншої країни з їхньою спільною дитиною, він офіційно звернувся до суду з позовом про визнання його батьківства.

17 листопада 2015 року судом було задоволено вимоги батька та ухвалено внесення зміни до свідоцтва про народження дитини про заявника як її батька. Районний суд вказав, що заявник пропустив строк з поважних причин. Він взяв до уваги аргумент заявника про те, що той не хотів турбувати сім'ю, завдавати шкоди дитині під час судового процесу, оскільки мати дитини не перешкоджала заявникові у спілкуванні з нею. Суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку позовної давності і вирішив, що порушене право підлягає захисту.

З пояснень представника позивача вбачалося, що причиною незвернення до суду з позовом стало те, що у позивача були реальні підстави вважати, що з боку відповідача будуть створюватися штучні перешкоди у фактичному здійсненні позивачем своїх прав та обов'язків відносно дитини, і з метою уникнення таких дій і травмування дитини, пов'язаного з такими перешкодами, позивач до суду не звертався, а фактично виконував свої права та ніс обов'язки як батько. Ці твердження в судовому засіданні не спростовані, суд з урахуванням наведених обставин вважає їх логічними та обґрунтованими. В іншому разі, на думку суду, позивач не реалізував би свої батьківські права та обов'язки стосовно дитини та не вживав би заходи для забезпечення її майбутнього.

Згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається ст. 8 Конвенції (рішення у справах «Гаазе проти Німеччини» від 08.04.2004, «Йогансен проти Норвегії» від 07.08.1996).

З боку позивача протягом життя дитини такі права безперервно реалізувалися, останній фактично ніс обов'язки відносно дитини, притаманні батькові. Такі обставини, на думку суду, підтверджують доводи представника позивача, які стали підставою для нереалізації прав на судовий захист позивачем протягом року від дня, коли останній дізнався про те, що він є батьком дитини. Через безвихідність ситуації та можливість позбавлення права виконувати свої обов'язки відносно дитини через переїзд до іншої країни і у зв'язку з цим створення перешкод щодо цього позивач і вимушений був звернутися до суду.

Проте 3 лютого 2016 року Апеляційний суд Києва скасував рішення районного суду і відхилив вимоги заявника з огляду на сплив строку позовної давності. Апеляційний суд зазначив, що п. 2 ст. 129 СК України передбачає строк один рік для вимог про визнання батьківства, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Заявник дізнався про своє батьківство у 2007 році за результатами ДНК-тесту, проте звернувся до суду лише в 2015 році.

13 липня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ розглянув касаційну скаргу заявника. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував фактичні обставини справи, які свідчать про систематичне та сумлінне виконання позивачем своїх обов'язків батька, відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною до 2015 року, були відхилені колегією суддів, оскільки у справі, що переглядалася, вирішувалися питання, що виникають з приводу спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини.

Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до неї.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гронмарк проти Фінляндії» вказав, що він не може прийняти той факт, що національні органи влади дозволили юридичній реальності суперечити біологічній реальності, покладаючись на абсолютну природу строку позовної давності. Суд встановив, що навіть звертаючи увагу на межі розсуду держави, вважає, що застосування негнучкого строку позовної давності щодо справ зі встановлення батьківства, незважаючи на обставини конкретної справи і особливо обов'язок позивача вчинити певні дії у межах строку позовної давності, порушує основу права на повагу до особистого життя особи, закріпленого ст. 8 Конвенції.

У справі «Роман проти Фінляндії» (заява №13072/05 від 29 січня 2013 року) суд встановив, що негнучкі строки позовної давності або інші перешкоди щодо позовів з оскарження батьківства, які застосовуються без винятків, порушують ст. 8 Конвенції.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини, також було відхилено, оскільки у справі, яка переглядалася, обставини справи були істотно відмінні і стосувалися позову про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, а не встановлення факту батьківства або оспорювання батьківства. У задоволені касаційної скарги було відмовлено.

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Рішення ЄСПЛ: ЄСПЛ визначив порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до приватного і сімейного життя та визначив, що держава Україна повинна сплатити заявникові протягом 3 місяців наступні суми, конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом, застосовним на дату виплати:

  • EUR 4,500 з податками в якості компенсації моральної шкоди;
  • EUR 1,500 з податками в якості компенсації судових витрат.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» публікувала дванадцятий огляд судової практики ЄСПЛ.

Також ми розглядали основні тези Конвенції про статус біженця.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Як працюватиме електронний моніторинг як елемент пробації
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Андрей Бутырский
    Андрей Бутырский
    судья Хозяйственного суда Черновицкой области
  • Всеволод Князев
    Всеволод Князев
    секретарь Большой Палаты Верховного Суда