Самоотвод в уголовном процессе – взгляд с точки зрения выполнения обязанности и преобразования ее в право
В процесі розгляду кримінальних справ часто виникає питання про те, в який спосіб повинно бути вирішено питання про самовідвід, а саме, - хто повинен вирішити його – той суддя, який розглядає справу і вбачає підстави для самовідводу або інший. З цього приводу в судових колективах подекуди виникають конфліктні ситуації, вирішення питання про самовідвід неодноразово було предметом дисциплінарних проваджень.
Проаналізувавши певні правові норми, можна дійти до висновку, що при вирішенні цього питання необхідно виходити з наступного.
Відповідно до п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, які схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 N 2006/23 (далі за текстом «Принципи»), суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Як передбачено ст. 80 КПК України, при наявності підстав, передбачених ст.ст.75, 76, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Як передбачено ст. 81 КПК України, у разі заявлення відводу судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу, у разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду; усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює. Отже, відповідно до ст. 81 КПК України відвід головуючому розглядає інший суддя при тій умові, що головуючому саме заявлений відвід, тобто якщо про це заявив хтось з учасників, а не сам головуючий заявив про наявність підстав для відводу. Речення про те, що інші відводи розглядає суддя, який здійснює судове провадження слід розуміти, виходячи з сукупності вказаних норм, та положень «Принципів», керуватися тим, що під іншими відводами розуміється і самовідвід, і рішення про самовідвід зобов`язаний прийняти і несе за це відповідальність саме той суддя, який здійснює провадження, і таке рішення приймається в формі ухвал.
Отже, з сукупності вказаних норм вбачається, що питання про самовідвід вирішується шляхом постановлення ухвали.
Обов'язком, відповідно до словників української мови є те, чого треба беззастережно дотримуватися, що слід безвідмовно виконувати відповідно до вимог суспільства або виходячи із власного сумління.
Передбачений ст. 80 КПК України обов`язок судді заявити самовідвід визначає обов'язок усунення від розгляду справи шляхом винесення відповідної ухвали, так як, відповідно до ч. 2 ст. 258 КПК України, судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, окрім вирішення питання про обвинувачення по суті, викладаються у формі ухвали. Інше розуміння про те, як вирішується питання про самовідвід, а саме що це питання повинно вирішуватися за заявою головуючого іншим суддею шляхом винесення іншим суддею ухвали є хибним, так як передача вирішення цього питання іншому судді може стати перешкодою для виконання головуючим обов'язку усунення від розгляду справи, оскільки за наслідками розгляду заяви про самовідвід інший суддя може задовольнити цю заяву або відмовити у її задоволенні. Окрім того, передача питання про самовідвід на остаточне вирішення іншому судді визначає і перекладання відповідальності за обґрунтованість цього самовідводу на іншого суддю, зняття з себе відповідальності за правильність самовідводу.
При цьому, слід взяти до уваги також, що думка про те, що заява про самовідвід вирішується головуючим по справі, узгоджується із законодавчими положеннями, викладеними у ч. 1 ст. 40 КАС України, згідно якої питання про самовідвід вирішується ухвалою суду, що розглядає справу та ч. 2 ст. 40 ЦПК України, відповідно до якої питання про відвід вирішується судом, який розглядає справу, суд задовольняє відвід, якщо приходить до висновку про його обґрунтованість.
Також необхідно врахувати, що, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою. Отже, якщо головуючий подасть лише заяву про самовідвід, а інший суддя помилково не знайде підстав її задовольнити, це може призвести до того, що в разі подачі апеляції, під час апеляційного розгляду рішення суду першої інстанції може бути скасованим в тому разі, якщо апеляційний суд вирішить, що підстави для самовідводу були наявними.
Крім того слід взяти до уваги суд враховує, що для попередження необґрунтованих самовідводів існує такий механізм як дисциплінарна відповідальність, оскільки п. «д» ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає як підставу дисциплінарної відповідальності судді порушення ним правил щодо відводу (самовідводу). Поміж тим, для впливу на суддю, який заявляє необгрунтовані самовідводи, існує такий орган суддівського самоврядування як збори, які відповідно до ч. 9 ст. 128 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», можуть обговорювати питання щодо практики застосування законодавства, розробляти відповідні пропозиції щодо вдосконалення такої практики та законодавства.
Необхідно підкреслити, що інститут відводу та інститут самовідводу мають певні відмінності. Найбільш проінформованим про наявність підстав, які перешкоджають судді, відповідно до ст.ст.75, 76 КПК України, брати участь у розгляді справи є саме головуючий. Так, він може знати про такі обставини, як невідомі іншим учасникам, наприклад, висловлювання стороннім особам думки стосовно вирішення справи. Тому саме на головуючого, в першу чергу, законодавець покладає обов`язок усунутися від розгляду справи, а саме заявити про самовідвід.
Ініціатива заявити відвід належить іншим учасникам, яким відомі підстави для відводу, в тому випадку, коли суддя, при наявності таких підстав, не заявив про самовідвід.
Вбачається, що передача заяви про самовідвід на вирішення іншому судді визначає ухилення головуючого судді від виконання обов'язку усунення від розгляду справи і є за своєю суттю перекладанням цього свого обов`язку на іншого суддю, що є неприпустимим, оскільки виконувати обов`язки повинна та особа, на яку такі обов'язки покладено.
Із цієї точки зору вбачається, що ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22.02.2013 року Рішенням ХI чергового з’їзду суддів України, є помилковою, так як в ній зазначено, що суддя не повинен зловживати правом на самовідвід, так як питання про самовідвід є не правом а обов'язком, а зловживати обов'язком неможливо, його можна виконувати добросовісно або недобросовісно, або не виконувати взагалі.
Отже, питання про самовідвід зобов’язаний вирішити головуючий по справі шляхом винесення відповідної ухвали.
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
