Мовні квоти та спростування інформації — регулювання законопроекту «Про медіа»

У попередній публікації щодо положень законопроєкту про медіа ми говорили про особливості регулювання ним питань, пов’язаних з онлайн-медіа. Цього разу ми приділимо увагу мовному регулюванню та деяким особливостям процесу спростування неправдивої інформації.

Мовні квоти

Мовні питання, зокрема – питання про квотування радіо і телебачення – вже традиційний камінь спотикання для України. Так, противники такого нормування, зокрема представники політичної партії «Опозиційний блок», свого часу зазначали, що квотування на радіо та ТБ – це «наступ на права і свободи громадян».

Проте, молодший науковий співробітник Національної юридичної бібліотеки І. Беззуб, аналізуючи квотування, передбачене змінами до закону «Про телебачення та радіомовлення», у своїй роботі пише: «Потреба у квотах на радіо – проблема планетарного масштабу – по всьому світу мовники задля більшого прибутку прагнуть транслювати якомога більше «міжнародних хітів», забуваючи про своїх вітчизняних виконавців, мову своєї країни, зрештою – про національні інтереси». Далі науковець наводить приклади мовного регулювання у Франції, Бельгії, країнах Балтії. Разом з тим, автор зазначає, що приклад Ірландії, де при населенні близько 5 мільйонів населення лише близько 70 тисяч громадян постійно говорять ірландською, «може служити певною моделлю можливого майбутнього української мови за умов відсутності відповідального підходу держави до мовного планування і реального захисту української мови на офіційному рівні».

Відповідальний секретар Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Юрій Зіневич вважає, що мовні квоти загалом не створюють проблем для медіа. «Деякі радіостанції, як, наприклад, радіо “Шансон” чи “Перець ФМ” як загальнонаціональні, припустились порушення мовних квот. Тому ми вчора були змушені ухвалити рішення щодо проведення перевірки, яка відбудеться після карантину. Але загалом більшість радіостанцій сумлінно виконує вимоги законодавства».

Розвиваючи ідею 2017 року про квотування, автори законопроєкту про медіа пропонують провести їх суттєве збільшення до 2024 року. Зокрема, програми та фільми українською мовою для національних каналів у проміжку з 7 до 22 повинні будуть складати не менше 90% мовлення, для місцевих – 80%. Приблизно така сама ситуація і для радіо – українською повинні звучати не менше 35% пісень з 7 до 14 і 15 до 22 та не менше 90% програм і новин.

Свої зауваги стосовно розміру квот, передбачених законопроєктом про медіа, зокрема, висловило Головне науково-експерту управління Верховної Ради. Із посиланням на рішення Венеціанської комісії щодо закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ГНЕУ підкреслює, що «хоча ці обмеження слугують законній меті (захист державної мови – прим.), можна поставити під сумнів, чи вони пропорційні цій цілі, оскільки вони залишають дуже мало простору для використання мов меншин». Управління пропонує законодавцю переглянути квоти у бік більш пропорційних.

Варто відзначити, що проєктом передбачено, що онлайн-медіа можуть виходити будь-якою мовою, крім випадків, коли інформація має вийти саме державною мовою – наприклад, політична агітація. При цьому міститься вимога до стрімінгових відео сервісів – у разі, якщо фільму є дві і більше звукових доріжок, доріжка з українською мовою, за її наявності, має бути встановленою за замовчуванням.

Лазівки, аби не спростовувати неправдиві дані

У законопроєкті передбачено обов’язок медіа спростовувати неправдиву інформацію за заявою особи, яка вважає таку інформацію неправдивою. Загалом, передбачено доволі справедливі правила спростування. Зокрема, про те, що спростування має відбутися у максимально схожий спосіб із поширенням неправдивої інформації – у той самий день і час (за можливості – у тій самій програмі) для телевізійних медіа або на тій самій сторінці і з посиланнями на статтю із неправдивою інформацією для онлайн-медіа. Втім, також передбачено два дещо сумнівних приводи для відмови у спростуванні якоїсь інформації.

Перший привід – якщо озвучена чи опублікована інформація цитує публічні виступи посадових осіб чи повідомлення державних органів. Тобто, норма закону виходить з того, що умовний депутат чи акаунт міністерства у фейсбуці апріорі говорить правду. При цьому, навіть за наявності доказів неправдивості певного твердження, медіа матиме право відмовити у спростуванні. Так, наприклад, якщо один посадовець звинуватить свого опонента у тому, що він не задекларував авто, то медіа у відповідь на заяву цього опонента про те, що він це авто задекларував, підкріплену власне декларацією, може відмовити у спростуванні.

Друга причина – цитування іншого видання. Зокрема, вказано, що це не обов’язково має бути зареєстроване медіа – потрібно, аби на сайті було вказано особу/осіб, які здійснюють редакційний контроль цього ЗМІ. Втім, цей механізм містить купу питань, на які поки немає відповіді: чи буде накладено стягнення на особу, яка заперечує ухвалення нею редакційних рішень, якщо це онлайн-медіа не опублікує спростування чи відповідь, як будуть та чи будуть взагалі у такому разі шукати «справжніх» редакторів або ж просто процес зупиниться. І найголовніше – публікація спростування одним медіа не означає, що ЗМІ, яке поширило цю інформацію із посиланням, повинно також опублікувати спростування або принаймні видалити статтю, в якій написано неправду. Отже, за певних обставин, деякі не дуже доброчесні медіа просто можуть «обрости» штучними ЗМІ, основна мета існування яких – бути таким собі громовідводом, який дозволить великим гравцям поширювати фейки без обов’язку їх спростовувати.

Нагадаємо, що раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував прийняти за основу законопроєкт № 2693-д «Про медіа».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.