ВС висловився щодо визнання права власності на будівлю

За позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі  № 19/6.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що звернувшись у суд з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «У» просило визнати право власності на триповерхове нежитлове приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добросовісно, відкрито та безперервно здійснював правомочності власника спірного майна за відповідний період, витратив великі матеріальні засоби для відновлення та проведення ремонтних робіт в будівлі та котельні, що призвело до збільшення балансової вартості цього майна, у зв`язку з чим, позивач є фактичним добросовісним власником зазначеного майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, позов задоволено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду, рішення суду першої інстанції  залишено без змін.

Постановою Верховного Суду вказана постанова суду апеляційної інстанції скасована, а справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Оскарженою ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від апеляційне провадження закрито.

Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що права та інтереси Ради, яка не була залучена до участі у справі, рішенням суду першої інстанції не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом не вирішувалися.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відповідно до статті 182 цього кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 вказаного кодексу власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

ВС зауважив, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб’єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв’язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об’єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об’єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об’єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди), іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином,  і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.

Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

ВС зауважив, що суд апеляційної інстанції наведених вимог законодавства не врахував; не надав правової оцінки визначення відповідача до спірних правовідносин; не дослідив наявність у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку та отримання ним від органу місцевого самоврядування дозволу на виконання будівельних робіт та прийняття об’єкта в експлуатацію у порядку, встановленим законом.

За таких обставин, ухвала Центрального апеляційного господарського суду відповідно до положень статті 310 ГПК України підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо відповідальності за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.