Апеляційний суд не знайшов фактів у статті Мендель про кандидатський ступінь за хабар

15 жовтня 2020 року Херсонський апеляційний суд скасував рішення Херсонського міського суду у справі 766/504/16-ц, де відповідачкою була прессекретарка Президента України Юлія Мендель. Суд першої інстанції постановив, що стаття пані Мендель «In Ukraine’s universities, trading bribes for diplomas» містить неправдиву інформацію і наносить шкоду гідності, честі і репутації її колишнього наукового керівника – викладача КНУ ім. Тараса Шевченка Юрія Коваліва. У статті авторка звинувачувала пана Коваліва у тому, що він відмовлявся приймати її кандидатську дисертацію допоки не «знайшов» у ній 200 доларів.

Позивач стверджував, що у своїй статті пані Мендель описувала факт вчинення ним злочину, а саме – вимагання та отримання неправомірної вигоди, що насправді не мало місця і не підтверджено вироком. У якості доказів своєї доброчесності Юрій Ковалів наводив свої професійні та наукові досягнення, а також позитивну характеристику з місця роботи. Він зазначав, що інформація у статті має образливий характер, містить перекручування фактів, безпідставні звинувачення у вчиненні ним протиправних діянь, підриває його авторитет, принижує його честь та гідність, негативно впливає на громадську думку про нього, завдаючи значної шкоди його авторитету і діловій репутації, та негативно впливає на його моральний стан, завдає моральних страждань.

Херсонський міський суд визнав частину інформації у статті недостовірною, а також зобов’язав сайт politico.eu, на якому опубліковано статтю, розмістити матеріал, у якому спростувати недостовірну інформацію. Крім того, Юрій Ковалів мав отримати компенсацію моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

У апеляційній скарзі Юлії Мендель було зазначено, що рішення суду першої інстанції є безпідставним з таких причин:

• У матеріалах справи немає належних доказів недостовірності інформації про отримання Ковалівим хабара;
• ККУ на той момент не містив поняття хабара та відповідальності за його отримання, тому відповідний вирок суду отримати було неможливо;
• Вирок також не був необхідний, бо Ковалів – публічна особа, межа критики якої є значно ширшою;
• Суд не розмежував факти та оціночні судження, а факти у цій справі підтвердили свідки;
• Висновки суду про доброчесність Коваліва не відповідають обставинам та доказам у справі – витягу з протоколу, якому суд не надав належної оцінки.

Адвокат Юлії Мендель у судовому засіданні апеляційної інстанції додав, що авторка у цій статті мала на меті висвітлити стан справ в українській освіті, зокрема – у КНУ ім. Тараса Шевченка. Вона не вказувала у матеріалі персональних даних наукового керівника і не мала на меті принижувати його честь, гідність чи професійну репутацію. Другий адвокат, який вступив у справу на завершальній стадії, доводив, що суд не перевірив правильність перекладу тексту статті на українську мову, при цьому не була доведена доцільність перекладу оспорюваних висловлювань. Більше того, суд не оцінював оригінальний текст – не з’ясовував, чи є оспорювані висловлювання фактичними твердженнями чи оціночними судженнями, а також не призначив семантико-текстуальну експертизу.

Колегія суддів апеляційного суду не погодилася з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони не відповідають вимогам до законного і обґрунтованого рішення. Суд наполягає на тому, що перша інстанція не забезпечила баланс між правом на свободу висловлювання і правом поширювати інформацію, з одного боку, та захистом честі, гідності та репутації позивача – з іншого, а також не здійснив належної оцінки того, чи була інформація у статті фактичним твердженнями чи висловлюванням оціночних суджень.

Крім того, судді послалися на практику ЄСПЛ, підкресливши, що за певних умов свобода вираження стосується не лише тієї інформації, яка отримана належним чином або розглядається як необразлива чи незначна, а й тієї, що викликає образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

«Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. Тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, – йдеться у постанові. – Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав».

Також суд підтримав і позицію щодо того, що Юрій Ковалів є публічною особою, що підтверджують, зокрема, його професійні і наукові досягнення, а публічні особи є свідомо відкритими для прискіпливого контролю за їхніми особами. Зокрема, суд послався на міжнародні угоди, стороною яких є Україна, Постанову Пленуму ВСУ та рішення Конституційного суду, які підтверджують ці твердження і доводять, що межі допустимої інформації про публічних осіб можуть бути ширшими за відповідні межі інформації про звичайних громадян.

Крім того, суд дійшов висновку, що стаття в основному була спрямована не на критику наукового керівника, а на висвітлення проблем всієї тогочасної системи освіти і конкретного ЗВО зокрема:  «Суд не врахував, що поширена у статті інформація - це критична оцінка автором статті певних фактів, процесів і недоліків, як Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, так і системи вищої освіти в Україні в цілому, викладена з використанням мовно-стилістичних засобів, стосувалася, в тому числі позивача як публічної особи, рівень критики якої є значно ширшим, ніж звичайного громадянина, тобто є оціночним судженням. Інформація, поширена відповідачами, стосується виключно професійної діяльності позивача, а не його приватного життя. При цьому прізвище та ім`я позивача автором статті не зазначено».

На думку суду, зміст статті та інших матеріалів, які були написані із посиланням на неї, жодним чином не вказує на конкретну особу-викладача КНУ, а інформація, на основі якої його особу можна встановити (автореферат дисертації, атестаційна справа, протокол засідання кафедри) не є загальнодоступними. Більше того, зміст статті стосувався інформації, яка становить значний суспільний інтерес, що також мало бути враховано. На додачу, позивач не зміг довести злий умисел поширеної інформації – що вона була поширена винятково для його критики, а не для висвітлення проблем освітньої системи.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» аналізувала практику Верховного Суду стосовно розмежування оціночних суджень та фактових тверджень. Зокрема, ВС посилався на думку ЄСПЛ, який зазначає, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення ЄСПЛ від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Також ми аналізували судову практику стосовно справ про захист честі, гідності та ділової репутації, де позивачами виступають публічні особи.

Як відомо, Юлія Мендель повідомила, що Президент отримав позитивний результат тесту на коронавірус.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.