Суддя ВС розповіла про особливості застосування статей КК щодо зґвалтування та сексуального насильства

Суддя Верховного Суду Наталія Антонюк розповіла про особливості застосування статей КК щодо зґвалтування та сексуального насильства.

«Остання зміна редакцій статей 152 (Зґвалтування) та 153 КК (Сексуальне насильство) традиційно вважалася спрямованою на посилення кримінальної відповідальності.

Однак, насправді все не так просто. На практиці є ситуації, за яких застосування цих статей у парі веде до іншого висновку.

Відомо, що ті діяння, які раніше кваліфікувалися за ст. 153 КК після внесення змін «перейшли» до ст. 152 КК.

Діяння, які за старою редакцією кваліфікувалися як замах на 152 і закінчена 153 КК за новою редакцією цих статей мають оцінюватися як закінчений злочин, передбачений ст. 152 КК.

Чи треба перекваліфіковувати діяння, як призначати покарання, яка редакція цих статей покращує становище особи і має застосовуватися, інші питання про дію в часі норм КК у цьому аспекті у постанові Об’єднаної палати ККС від 7 грудня 2020 року (справа № 562/1629/17).

Деякі висновки суду (але читати треба все в комплексі!):

Висновок про те чи має місце зворотна дія в часі можна робити лише щодо конкретних обставин справи, щодо конкретного діяння та конкретної особи.

Зміна диспозицій ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК (в редакції Закону від 06.12.2017) не є декриміналізацією чи криміналізацією. Між попередньою і новою редакціями КК в цій частині є правова наступність.

Якщо винний з єдиним умислом намагався вчинити різні види статевого проникнення щодо однієї і тієї ж особи, одні з яких виявилися вдалими, а інші ні, то скоєне слід кваліфікувати як закінчене кримінальне правопорушення, передбачене відповідною частиною ст. 152 КК.

На відміну від попередньої редакції, у новій редакції ст. 152 КК застосування до потерпілої особи насильства прямо не передбачено диспозицією цієї норми. Однак це не означає, що насильство як спосіб вчинення зґвалтування проігноровано взагалі.

Уявляється, що законодавець, формулюючи нову редакцію ст. 152 КК, виходив із положень Стамбульської конвенції 2011 року, в якій визначення дій сексуального характеру значно різниться від визначення в українському законодавстві, в якому протягом значного часу вказівка на насильство була домінуючою рисою цього небезпечного діяння. Тому з приводу нової редакції ч. 1 ст. 152 КК вважаємо необхідним висловити таке: зґвалтування як суспільно небезпечне діяння не виключає насильство, і у більшості випадків вчинити зґвалтування без насильства неможливо (наприклад, при енергійній протидії ґвалтівнику). Однак насильство при зґвалтуванні не є самоціллю, воно має допоміжний характер у вирішенні наміру ґвалтівника, для якого головним є прагнення задовольнити свою статеву пристрасть. Стосовно його вирішення насильство набуває другорядного значення. В умислі винного воно не є переважним чинником. За певних супутніх обставин він може використати й інші способи протиправного задоволення своєї статевої пристрасті. За такого підходу домінуючим криміноутворюючим чинником, що обумовлює відповідальність за зґвалтування, стає відсутність добровільної згоди потерпілої особи по відношенню до дій», - зазначила вона.

Також про загальні види звільнення від кримінальної відповідальності у судовій практиці можна прочитати у блозі Наталії Антонюк.  

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.