ВС роз’яснив умови для набуття права власності за набувальною давністю

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/21758/19.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він проживає та зареєстрований у квартирі за певною адресою. Маючи намір приватизувати зазначену квартиру, він звернувся до Тернопільської міської ради із заявою щодо прийняття до комунальної власності зазначеного гуртожитку, у якому знаходиться його квартира, однак листом міської ради йому відмовлено у задоволенні заяви, оскільки власником гуртожитку був колгосп «О», який ліквідовано в 2007 році, що унеможливлює передачу гуртожитку на баланс міської ради.

Позивач вказував, що відкрито та безперервно володіє більше десяти років квартирою і не вживав заходів, спрямованих на приховування факту володіння нею.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний Суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Висновок Верховного Суду

Так, судді ВС зазначили, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт; законність об’єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

ВС наголосив, що відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).  Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об’єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов’язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Також ВС зазначив, що давнісне володіння має бути безперевним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає 10 років.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття спірної квартири у гуртожитку у власність за набувальною давністю. Судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що позивач користувався спірною квартирою з народження на законній підставі як член сім`ї наймача. Спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього було оформлено у встановленому законом порядку, а після припинення юридичної особи, за якою було зареєстровано право власності, це нерухоме майно було включено до резервного майнового фонду співвласників майна колгоспу «Озернянський». Позивач наділений правом на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку у порядку, передбаченому Законом.

Також колегія суддів погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про те, що міська рада не може бути визнана належним відповідачем у справі, яка переглядається, оскільки відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. Тернопільська міська рада не приймала рішення про передачу у комунальну власність гуртожитку, а отже не набула статусу власника гуртожитку. Під час розгляду справи Тернопільська міська рада, яка не є власником спірного гуртожитку, не заперечувала проти задоволення позову, а також звернулась до суду з касаційною скаргою, не погоджуючись із відмовою у задоволенні позову позивача, фактично діючи в інтересах останнього.

ВС наголосив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про відшкодування моральної шкоди: ВС розповів про дію презумпції моральної шкоди.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.