Зупинення виконання рішення суду першої інстанції, яке підлягає примусовому виконанню: позиція ВС

Зупинення виконання рішення суду першої інстанції, яке підлягає примусовому виконанню, у разі поновлення судом строку на його апеляційне оскарження або прийняття до розгляду апеляційної скарги на таке рішення є виключною компетенцією виконавця. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 466/5766/13-ц за скаргою особи на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області.

Обставини справи

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року було задоволено позов до особи про стягнення боргу. Стягнуто заборгованість за договором позики від 10 серпня 2010 року у розмірі 3,4 млн  грн 43 коп.

Судом на виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист, відкрито виконавче провадження.

У лютому 2020 року особа, яка не брала участь у справі, звернулася до Івано-Франківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року та відкрито апеляційне провадження.

Приватним виконавцем було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконавчого провадження. Ухвалою суду першої інстанції визнано незаконною бездіяльність та рішення приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа та зобов’язано зупинити виконавче провадження. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні скарги, виходив із того, що положення статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, натомість стаття 370 ЦПК України передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного розгляду справи. Таким чином, оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов’язковим для виконання, а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.

Верховний Суд не погодився з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке. Положення статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» містить імперативний припис, відповідно до якого виконавець зобов’язаний зупинити виконавче провадження за наявності підстав, передбачених у частині першій цієї статті. При цьому закон не пов’язує реалізацію вказаних повноважень з ухваленням відповідного судового рішення. Системний аналіз абзацу 2 частини восьмої статті 394, статті 436 ЦПК України дає підстави вважати, що на законодавчому рівні проводиться розмежування між зупиненням виконання оскаржуваного судового рішення, яке застосовується у випадку, якщо судове рішення підлягає примусовому виконанню, й зупинення дії судового рішення, якщо рішення не передбачає примусового виконання. Відповідно до норм частини другої статті 370 ЦПК України суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню, оскільки це стосується виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження». Рішення суду першої інстанції, яке було оскаржено до суду апеляційної інстанції, є рішенням про присудження, тобто підлягає примусовому виконанню. У зв’язку з цим апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання під час відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, щодо зупинення дії рішення, що не могло бути підставою для невиконання виконавцем вимог вказаної статті.

Верховний Суд зауважив, що висновки апеляційного суду про те, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок зупинення виконавчого провадження лише у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом апеляційного перегляду, є помилковими, оскільки вказана стаття не містить таких застережень. Верховний Суд вважав, що висновки місцевого суду про визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження є обґрунтованими, а тому в цій частині судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. Разом із тим, враховуючи те, що ухвалою апеляційного суду, яка залишена без змін постановою Верховного Суду, апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення суду закрито, відсутні підстави для задоволення скарги в частині зобов’язання приватного виконавця зупинити виконавче провадження на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.