Визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: практика ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 480/3371/19 та встановив, що сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб суб'єктів господарської діяльності не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що товариство з обмеженою відповідальністю «А» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Сумський окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив. Другий апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Сумській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою. Зазначала про безтоварний характер господарських операцій із придбання позивачем мінеральних добрив у Фермерського господарства «Д» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф». Крім того, звертає увагу на безпідставність неприйняття судами при вирішенні спору як письмових доказів у справі протоколів допитів свідків та інших процесуальних документів, складених у межах кримінального провадження.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження, порушеного за статтею 205 Кримінального кодексу України, та протоколи допиту посадових осіб Фермерського господарства «Д» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» щодо їхньої непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних юридичних осіб об'єктивно не взято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Також ВС підкреслив, що оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб суб'єктів господарської діяльності не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами.

Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб’єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

ВС зазначив, що твердження відповідача про те, що контрагенти ТОВ «А» не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо постачальників позивача та дослідження первинних документів.

Більше того, колегія суддів звернула увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основі та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

За таких обставин висновок судових інстанцій про необов’язковість доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додатну вартість за здійсненими з Фермерським господарством «Д» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ф» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився про використання підробленого документа.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.