Верховний Суд висловився про використання підробленого документа

Використання підробленого документа є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією, що не може вважатись доведеним фактом вчинення використання підробленого документа за відсутності факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 358 КК.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 607/8076/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік, маючи злочинний намір, направлений на використання завідомо підробленого документа з метою отримання посвідки на постійне проживання на території України, з 14 березня 2012 року до 23 липня 2015 року, не покидаючи територію України, отримав у своєму паспорті відмітки про перетинання державного кордону України.

У подальшому чоловік для отримання посвідки на постійне проживання на території України подав до ДМС України в Тернопільській області, разом із заявою та іншими документами, і свій паспорт громадянина Азербайджанської Республіки, усвідомлюючи, що раніше отримані ним відмітки про перетин державного кордону України не нанесені державним органом у визначеному чинним законодавством порядку.

За вироком місцевого суду його було визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 74 КК особу було звільнено від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник  просив кримінальне провадження щодо його підзахисного закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Висновок Верховного Суду

Як убачається з матеріалів провадження, засуджений надав та використав офіційний документ – паспорт громадянина Республіки Азербайджан, виданий на його ім’я, який може породжувати, змінювати чи припиняти певні правовідносини, як обов’язковий документ в ДМС України в Тернопільській області для набуття певних суб’єктивних прав, зокрема для отримання дозволу на імміграцію та в подальшому отримання посвідки на постійне проживання на території України. При цьому він знав про наявність в його паспорті неофіційних відміток про перетин державного кордону. Цей факт не заперечив у своїх письмових поясненнях, наданих на адресу суду в якості промови в дебатах.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведене та дослідивши в судовому засіданні вказані докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вони спростовують доводи сторони захисту про відсутність в діянні особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК. Тобто, сукупність зібраних судом доказів підтверджує, що він використав офіційний документ з внесеними в ньому неправдивими відомостями, які вказували на законність перебування його на території України, що не відповідало дійсності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, ухвалено відповідно до вимог  ст. 370 КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до положень ст. 94 КПК.

ВС зазначив, доводи захисника про те, що судами не враховано  позицію, яка викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 701/1114/16-к про те, якщо особа не обвинувачувалася і не засуджувалася за підроблення того чи іншого документа, то не має підстав вважати, що в неї був умисел на використання завідомо підробленого документа, є безпідставними.

Так, ч. 4 ст. 358 КК передбачено відповідальність за використання завідомо підробленого документа. При цьому ВС відзначив, що використання підробленого документа є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією, що не може вважатись доведеним фактом вчинення використання підробленого документа за відсутності факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 358 КК.

Крім того, як убачається з судового рішення касаційної інстанції, на яке зроблено посилання захисником, то встановлені судом фактичні обставини щодо особи, відповідно якої ухвалено це рішення, є різними із встановленими фактичними обставинами у справі, яка розглядається. Тому зазначена позиція у порівнювальному рішенні не може бути прикладом застосування однакових правовідносин у цих кримінальних провадженнях.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи може суд зобов'язати нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал и на Twitter, чтобы быть в курсе самых важных событий.