ВС розповів про особливості визнання правочину недійсним, який укладений під впливом помилки

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 356/412/18, в якій досліджував питання, визнання правочину недійсним.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулась до суду із позовом до відповідачів, про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вона звернулась за наданням юридичної консультації щодо заяви, яку остання отримала від відповідача, та дізналась, що її право власності на квартиру припинилось на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та відповідачем, та посвідченого приватним нотаріусом.

У зв’язку з цим позивачка звернулась до нотаріуса та отримала копію вказаного договору, ознайомившись зі змістом якого через свого представника, дізналась, що її квартира відчужена на користь відповідача за 49 000 грн, які вона нібито отримала. Вона звернулась до відповідача з пропозицією надати акт прийому-передача вказаних коштів, разом із тим, відповіді не отримала. Наголошує, що не була ознайомлена зі змістом договору ні до, ні під час його укладення. Крім того, зазначала, що страждає на захворювання очей, що викликано хворобою – діабетом.

Також зазначала, між нею та відповідачем існувала попередня домовленість, згідно з якою відповідач запропонувала доглянути її та укласти договір довічного утримання, на що вона погодилась. Під час укладення спірного договору, вона вважала, що укладає саме договір довічного утримання. Під час ознайомлення з матеріалами нотаріальної справи з’ясувала, що звіт про оцінку майна, виготовлений ФОП, не було підписано нею як власником майна, тому вважала, що вказаний документ було замовлено та надано особою яка не мала на це права.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, та постановив нове про задоволення позову.

Висновок Верховного Суду

ВС наголосив, що наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку з цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Також ВС підкреслив, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний будинок є єдиним житлом позивача, іншого житла остання не має, продовжувала проживати у спірному будинку та сплачувати комунальні послуги, фактичної передачі будинку не відбулося, враховуючи похилий вік та стан здоров'я на час укладення оспорюваного правочину, потребу в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, докази, які надані позивачем на підтвердження помилки щодо істотних умов договору неспростовані, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку, позивач помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, і таким чином встановив наявність правових підстав для визнання його недійсним на підставі статті 229 ЦК України.

Під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.

Крім того, ВС зазначив, відсутність реального настання правових наслідків за спірним правочином також підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідача, згідно з якою остання надала свою згоду та гарантію реєстрації і безстрокового проживання в належній їй на праві приватної власності двокімнатній квартирі.

Доводи касаційної скарги відповідача зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які, на його думку, спростовують встановлений апеляційним судом факт перебування позивача під час укладення договору купівлі-продажу під впливом помилки щодо правової природи правочину та щодо наявності у неї наміру укласти саме договір довічного утримання.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про те, коли суд може зменшити адвокатські витрати: практика Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.