Яких умов слід уникати в цивільних договорах, виходячи із позиції КАС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі 420/2174/19 в черговий раз нагадав Держпраці про відмінності між трудовими та цивільно-правовими договорами.

Як відомо, Держпраці вважає, що бізнес масово підміняє трудові відносини цивільно-правовими, тому саме на це звертає особливу увагу при перевірках.

Колегія суддів зазначила, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору є:

праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);

виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу;

праця має гарантовану оплату;

виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час;

здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці;

встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності;

застосування заходів дисциплінарної відповідальності;

забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

У співставленні трудового договору з цивільно-правовим договором відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності.

За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату.

Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18.

У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є кінцевий результат, а не процес праці. Фізичні особи повинні були виконати обумовлений обсяг роботи у встановлений строк (упаковка овочів - 265 сіток протягом 5 днів, за винагороду 795 грн). При цьому угодами передбачено, що виконавець виконує роботи на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. На підтвердження виконання умов вказаних цивільно-правових договорів складено акти про виконання робіт, в яких зафіксовано фактично виконаний об`єм робіт та відповідну винагороду.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин видно, що кожний цивільно-правовий договір укладався на строк - до повного виконання сторонами обов`язків, із зазначенням конкретної кількості днів (п`ять), протягом яких виконавець брав на себе обов`язок виконати роботи визначеної кількості (упаковка 265 сіток овочів). Оплата роботи у визначеному об`ємі обумовлена конкретною сумою у твердій грошовій формі (795 грн), між замовником і виконавцем оформлювались акти про виконаної роботи із зазначенням розміру фактично виконаної роботи та відповідного розміру винагороди.

З урахуванням викладеного, підлягають відхиленню посилання скаржника на те, що фізичні особи за цивільно-правовими договорами по суті виконували трудові функції, оскільки цивільно-правові договори не містять тих умов, які повинні бути у трудовому договорі.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини та не були пов`язані з самим процесом, що є характерним для трудових функцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що заяви фізичних осіб про обробку персональних даних не свідчать про наявність саме трудових правовідносин між ними та позивачем, а тому доводи скаржника про те, що такі документи спрямовані на регулювання трудових відносин підлягають відхиленню.

КАС ВС також попереджував, що Держпраці зобов’язана належним чином інформувати про розгляд справи про накладення штрафу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.