Суд не должен дублировать решение лично истцу, если оно доставлено в Электронный кабинет адвоката, даже если адвокат его проигнорировал, - позиция Верховного Суда

10:00, 2 марта 2024
Истец утверждал, что его адвокат получил судебное решение через электронный кабинет, но не сообщил ему, поэтому был пропущен срок на апелляционное обжалование: что решил Верховный Суд
Суд не должен дублировать решение лично истцу, если оно доставлено в Электронный кабинет адвоката, даже если адвокат его проигнорировал, - позиция Верховного Суда
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Выбор адвоката является правом лица, но правом, которое предусматривает также наступление соответствующих юридических последствий (как процессуального характера, так и в материально-правовом споре, переданного на рассмотрение суда) прежде всего для самого истца.

Поэтому если адвокат, получив судебное решение в Электронный кабинет ЕСИТС, пропустил срок на апелляционное обжалование, и не сообщил об этом истцу, которого он представляет, негативные последствия будет нести сам истец.

Суд не обязан дублировать решение в ситуации, когда истец как физическое лицо не имеет официального электронного адреса, но его имеет адвокат, представлявший в суде его интересы.

Следовательно, отправка электронной копии судебного решения адвокату как представителю истца на официальный электронный адрес является надлежащим и достаточным способом вручения судебного решения участнику дела, с датой вручения которого можно связывать срок его апелляционное обжалование истцом как «участником дела».

Это подчеркнула объединенная палата Кассационного административного суда по постановлению от 8 февраля 2024 года по делу №480/8341/22.

Обставини справи

У грудні 2022 року представник позивача – адвокат звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Сумський окружний адміністративний суд 23 грудня 2022 року відкрив провадження у справі за цим позовом; тією самою ухвалою цей суд вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

За наслідками розгляду справи Сумський ОАС 23 лютого 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

12 червня 2023 року Другий апеляційний адміністративний суд отримав апеляційну скаргу, до якої її автор додав заразом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Останнє мотивоване тим, що йому як позивачу оскаржене судове рішення не надсилали, а про його існування він дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень 6 червня 2023 року; додав також, що справа за його позовом розглядалася без повідомлення сторін.

Другий ААС 28 серпня 2023 року визнав неповажними повідомлені скаржником підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, тож залишив апеляційну скаргу без руху.

Свою позицію апеляційний суд пояснив тим, що датою отримання копії оскарженого рішення суду першої інстанції є 27 лютого 2023 року, тобто перший робочий день після того, як електронна копія цього рішення була доставлена в електронний кабінет представника позивача – адвоката (26 лютого 2023 року), що, як зауважив апеляційний суд, означає також вручення цієї копії й позивачеві.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції позивач надіслав уточнене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому акцентував на тому, що у справі немає доказів того, що саме він, позивач, отримав копію рішення суду першої інстанції. Переконував, що дізнався про рішення суду першої інстанції з Реєстру судових рішень 6 червня 2023 року, відтак наступного дня подав апеляційну скаргу.

Крім цього, позивач зазначив, що він фактично проживає в Охтирській міській територіальній громаді Сумської області, яка включена до переліку територій, на яких ведуться бойові дії, що не дає змоги контролювати надходження судових документів чи їх розміщення на порталі Реєстру судових рішень. Додав, що він є волонтером і активно допомагає Збройним Силам України, у зв`язку з чим у період з 23 лютого 2023 року по 7 червня 2023 року не спілкувався зі своїм адвокатом.

З огляду на це, позивач просив суд апеляційної інстанції визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити цей строк.

За наслідками розгляду клопотання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження Другий ААС залишив це клопотання без задоволення. Суд повторив, що датою вручення позивачеві копії оскарженого рішення суду першої інстанції є 27 лютого 2023 року, тобто перший робочий день після доставки електронної копії цього рішення до електронного кабінету його представника, про що у справі є відповідна довідка про доставку електронного листа.

З погляду суду апеляційної інстанції, позивач мав би знати про судовий розгляд ініційованого ним адміністративного позову, проте в період з 23 лютого 2023 року до 7 червня 2023 року ніяким чином не виявляв інтересу до перебігу і результату розгляду справи.

Позиція Верховного Суду

З чим не погодилася колегія суддів?

20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів постановив ухвалу, якою передав справу №480/8341/22 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У цій ухвалі колегія суддів визначила для об`єднаної палати три запитання, на які треба відповісти в межах цього касаційного провадження, а саме:

1) чи потрібно надсилати рішення суду першої інстанції на виконання вимог ч. 5 статті 251 КАСУ особисто позивачу як учаснику справи, який не має електронного кабінету і в якого офіційна електронна адреса відсутня в тому випадку, коли його представником є адвокат, який зареєстрований в Електронному кабінеті?

2) чи є достатнім в даному випадку надсилання судового рішення лише представнику позивача на офіційну електронну адресу (в електронний кабінет) на виконання вимог частини п`ятої статті 18 КАС України у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (в редакції від 19 травня 2022 року; далі - Положення про ЄСІТС), та КАСУ (зі змінами, внесеними Законом від 27 квітня 2021 року № 1416-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»), безвідносно до вимог ч. 5 статті 251 КАСУ, якою встановлений обов`язок надсилання судового рішення учаснику справи, який не має електронного кабінету і в якого офіційна електронна адреса відсутня?

3) у разі ненадіслання позивачу копії судового рішення на виконання вимог ч. 5 статті 251 КАС України, а надіслання цього рішення представникові в електронний кабінет (на електронну адресу) на виконання вимог частини 5 статті 18 КАСУ (в редакції Закону № 1416-IX), чи може судове рішення вважатися врученим і позивачу в розумінні вимог ч. 7 статті 251 КАСУ і чи наявні підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду в разі ненадіслання позивачу копії рішення суду першої інстанції ?

З приводу порушених питань колегія суддів висловила думку, що суд зобов`язаний надіслати судове рішення особисто позивачу [в один з двох способів]:

(1) в електронній формі - якщо позивач має офіційну електронну адресу;

(2) або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо позивач не має офіційної електронної адреси. Водночас адвокату як представнику позивача судові рішення, на думку колегії суддів, мають надсилатися у порядку, визначеному статтею 18 КАС України (частини 6, 7), тобто на офіційну електронну адресу.

За змістом ухвали від 20 грудня 2023 року, позиція, яку обстоює колегія суддів, не зовсім узгоджується з актуальними підходами суду касаційної інстанції до застосування частин п`ятої, сьомої статті 251 КАС України у контексті надіслання судового рішення всім учасникам справи, надто коли сторона (тут мовиться про позивача) брала участь у судовому процесі за посередництва свого адвоката (як представника), як обставину, з якою пов`язується відлік строку на апеляційне оскарження та поважність причин його пропуску.

Як приклад, колегія суддів назвала постанови КАС Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 520/8180/22, від 19 липня 2023 року у справі № 280/1218/22, від 10 березня 2023 року у справі № 600/7237/21-а, від 17 травня 2023 року у справі №240/7840/22, відтак зауважила, що в цих справах суд касаційної інстанції не вдавався до з`ясування питання про надіслання копії судового рішення позивачу у ситуаціях, коли його [позивача] представник отримав копію судового рішення. З погляду колегії суддів, сформована таким чином практика суду касаційної інстанції щодо застосування частин п`ятої, сьомої статті 251 КАС України дозволяє (чи націлює на те, щоб) нівелювати обов`язок суду надіслати судове рішення позивачу (а не лише його представнику), водночас дата отримання копії судового рішення представником позивача позиціонується як дата початку відліку строку на його апеляційне оскарження.

Колегія суддів у категоричній формі висловила незгоду з таким підходом до вручення судового рішення, від якого залежить відлік строку, зокрема, на апеляційне оскарження, та акцентувала на помилковості ототожнення процесуальних способів вручення копії судового рішення з надісланням копії судового рішення позивачу як учаснику справи. На думку колегії суддів, ненадіслання копії судового рішення позивачу як учаснику справи, навіть за умови надіслання [електронної] копії судового рішення його представнику відповідно до статті 18 КАС України, призведе до порушення права особи (тобто позивача) на доступ до правосуддя.

З цих міркувань колегія суддів, у контексті обставин цієї справи, виснувала, що описану судову практику застосування частин п`ятої, сьомої статті 251 КАС України треба змінити в аспекті надіслання копії судового рішення позивачу як учаснику справи, відтак орієнтувати суди нижчих інстанцій на те, що копію судового рішення потрібно надсилати позивачеві незалежно від того, чи брав він участь у судовому процесі особисто чи за посередництва свого представника (адвоката).

У цьому зв`язку колегія суддів в ухвалі від 20 грудня 2023 року звернула увагу на дві постанови Верховного Суду (від 7 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а та від 14 липня 2022 року у справі № 340/5875/21), у яких, як можна зрозуміти її аргументацію, якраз відображений запропонований підхід (який поділяє колегія суддів) до вручення судового рішення як умови, з якою пов`язується дотримання строку на апеляційне оскарження. На основі стислого аналізу цих судових рішень колегія суддів підводить до висновку, що підхід суду апеляційної інстанції до вирішення питання про поновлення строку позивачу на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, якого - за подібних правових ситуацій - дотримується також суд касаційної інстанції, є надто формальний і, що важливо, не враховує інтересів позивача як учасника справи на те, щоб бути повідомленим про результати розгляду справи й мати можливість оскаржити судове рішення у встановлений строк.

Тож для того, аби змінити підхід апеляційного суду (в цій справі), а заразом і практику застосування частин п`ятої, сьомої статті 251 КАС України у зіставленні з приписами частини п`ятої статті 18 КАС України, якої наразі дотримується суд касаційної інстанції (у справах адміністративної юрисдикції) у ситуаціях, подібних до тієї, яка розглядається в межах цього касаційного провадження, колегія суддів, на підставі частини другої статті 346 КАС України, й постановила ухвалу від 20 грудня 2023 року, якою передала справу № 480/8341/22 на розгляд об`єднаної палати.

Позиція Об`єднаної палати

Коло питань, що їх колегія суддів поставила на вирішення об`єднаної палати у вимірі обставин і підстав, які спричинили звернення позивача з касаційною скаргою, у поєднанні з мотивами, якими колегія суддів пояснила своє бачення того, якими чином треба застосовувати приписи частин п`ятої, сьомої статті 251 КАС України у зіставленні з приписами частини другої статті 295 КАС України - адже саме у зв`язку із застосованими апеляційним судом процесуальними наслідками пропуску строку на апеляційного оскарження позивач ініціював касаційне провадження - по суті зводяться до одного: чи повинен (зобов`язаний) суд [першої інстанції] надсилати копію судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду справи, і позивачеві, і його представнику, за посередництва якого він, себто позивач, брав участь у судовому процесі (зокрема звертався до суду з позовом).

Похідним від цього питання є інше: з якої дати у такому разі має починатися відлік строку на апеляційне оскарження судового рішення: дати вручення копії судового рішення позивачеві чи з дати вручення копії [того самого] судового рішення представнику позивача (адвокату), які [дати], як можна пересвідчитися на прикладі хоча б цієї справи, можуть відчутно не збігатися. У цьому контексті наразі не так важливо у який із передбачених законом способів суд має надсилати копію судового рішення (із застосуванням ЄСІТС чи засобами поштового зв`язку), до яких, втім, ще повернемося, як питання про «учасника справи», з датою вручення якому копії судового рішення частина друга статті 295 КАС України пов`язує строк на апеляційне оскарження цього судового рішення та можливість його поновлення.

Аргументація колегії суддів з цього приводу дозволяє виснувати, що розбіжність її позиції щодо застосування частин п`ятої, сьомої статті 251 КАС України з тією, яка простежується у постановах Верховного Суду, які згадані в ухвалі від 20 грудня 2023 року як приклад формального, з погляду колегії суддів, підходу до розв`язання питання про дотримання строку на апеляційне оскарження, криється в інтерпретації процесуального статусу позивача як учасника справи та його представника (тут і далі йтиметься про представника, який діє в інтересах особи на підставі договору про надання правової допомоги, тобто адвоката), який не є учасником справи у значенні статті 42 КАС України, але належить до кола учасників судового процесу, як самостійних (незалежних) одне від одного суб`єктів.

Як у частині п`ятій статті 251 КАС України, так і в частині другій статті 295 КАС України мовиться про «учасника справи», який, як заінтересована у [матеріально-правовому] спорі особа, має знати про ухвалене рішення суду і - якщо незгоден - може його оскаржити в апеляційному порядку.

Варто зауважити, що відсутність у цих нормах КАС України згадки про адвоката як представника учасника справи, зокрема позивача (позаяк у цій справі саме у вимірі ситуації, яка склалася з позивачем, стосувалися аргументи колегії суддів), не потрібно трактувати як таку собі «непричетність» представника до результату розгляду справи, що, як наслідок, не передбачає виникнення процесуальних прав та обов`язків для особи, інтереси якої він представляє, зокрема й тоді, коли постане питання про відлік строку на апеляційне оскарження судового рішення у справі, участь позивача у якій була опосередкована цим представником.

Подібні судження були б помилкові, адже заперечують (змінюють) саму суть представництва та його значення у судовому процесі. Відразу треба підкреслити, що тут мова йде про представництво, що ґрунтується на договорі, а не про законне представництво (коли участь у судовому процесі беруть органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб).

Нагадаємо, що у випадку з позивачем представництво адвокатом його інтересів в суді було формою надання правової допомоги, свідченням чого є ордер, яким підтверджені повноваження адвоката на звернення до суду в інтересах позивача.

Адвокат як представник (стаття 57 КАС України) бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Відомо й те, що адвокат як представник не є і не може бути учасником (стороною) матеріально-правового спору, як і не може мати в ньому особистого інтересу; участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає у реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії/рішення/позиція представника у судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє, й остання має теж це розуміти.

Суд не повинні цікавити взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката), водночас участь сторони у судовому процесі через свого представника (адвоката) - що є правом сторони - дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію з цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні казуальні підстави.

Зважаючи на наведені міркування, об`єднана палата трактує участь позивача (як учасника справи) у судовому процесі через свого представника - повноваження якого належно підтверджені - саме як участь позивача, тобто «учасника справи», для якого у статті 295 КАС України визначені строки на апеляційне оскарження судового рішення.

З тих самих мотивів об`єднана палата не може погодитися з думкою колегії суддів про обмеження права позивача на апеляційне оскарження судового рішення у ситуації, коли копію цього рішення суд надіслав лише адвокату позивача, а не позивачу (який не має офіційної електронної адреси).

Такий спосіб вручення судового рішення ніяким чином не може нівелювати право (чи позбавляти права) позивача на отримання копії судового рішення, зокрема й на паперових носіях, відтак і права на апеляційне оскарження, як у тому переконує колегія суддів. Нагадаємо, що процесуальний закон дозволяє позивачу як учаснику справи отримати копію судового рішення (за відсутності у нього офіційної електронної адреси), навіть якщо його представник вже її отримав. Тут, як і загалом в судочинстві, важливо розуміти, що користування процесуальними правами не може слугувати способом змінити (спотворити) встановлений законом порядок вчинення процесуальних дій.

Натомість підхід до застосування частини п`ятої статті 251, частини другої 295 КАС України, який у цьому зв`язку пропонує запровадити колегія суддів, зводитиме нанівець саму ідею участі представника позивача у судовому процесі, з чим у таких випадках, власне, пов`язується надання правової допомоги. Поза тим, запропонований в ухвалі колегії суддів від 20 грудня 2023 року підхід перечитиме приписам частини сьомої статті 251 КАС України, які достатньо чітко і передбачувано визначили, що означає вручення копії судового рішення представникові.

Загалом же, питання, які порушила колегія суддів у вимірі цього касаційного провадження через призму обставин, якими скаржник пояснив поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року, вимагають не стільки «розширеного» тлумачення частини п`ятої статті 251 КАС України у зіставленні з приписами частини другої статті 295 КАС України, як правового оцінювання оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції, постановленої на основі повідомлених скаржником обставин про причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

Та позаяк передання справи на розгляд об`єднаної палати обґрунтоване необхідністю пов`язати відлік строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції (стаття 295 КАС України) з обов`язком суду надіслати копію судового рішення безпосередньо позивачу як учаснику справи (частина п`ята статті 251 КАС України), то з цієї перспективи відповідати на визначене колегією суддів коло питань об`єднана палата вважає за доцільне почати з останнього, у зв`язку з чим зазначає таке.

Надіслання [електронної] копії рішення Сумського окружного адміністративного суду представнику позивача - адвокату на його офіційну електронну адресу в ЄСІТС є, у розумінні частин п`ятої, сьомої статті 18 КАС України (тут - у редакції, викладеній згідно із Законом № 1416-ІХ), належним способом вручення судового рішення представнику позивача, що на підставі частини сьомої статті 251 КАС України вважається врученням цієї копії судового рішення також і особі, яку цей представник (адвокат) представляє, тобто позивачу.

Щодо обов`язкового надсилання судового рішення в паперовій формі, до чого апелює, поміж іншого, колегія судів з покликанням на частину одинадцяту статті 251 КАС України і підпункт 15.15 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, то ухвалений 27 квітня 2021 року Закон № 1416-ІХ (набрав чинність 26 травня 2021 року) якраз змінив існуючий доти концепт повідомлення учасників справи і вручення їм процесуальних документів суду головно на паперових носіях (засобами поштового зв`язку), змістивши акцент (перевагу) на електронну комунікацію за допомогою функціоналу ЄСІТС, впровадження якої має здійснюватися поетапно.

За підпунктом 15.15 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку: 15.15) суд вручає судові рішення в паперовій формі; .

На реалізацію положень Закону № 1416-ІХ Вища рада правосуддя затвердила Положення про ЄСІТС і - на виконання пункту 2 параграфа 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 Закону від03 жовтня 2017 року № 2147-VIII опублікувала (4 вересня 2021 року) у газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення, у якому, серед іншого, зазначено, що з початком функціонування підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв`язку: зазнає змін порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені підпунктами підпунктами 15.1, 15.5, 15.7, 15.15, 15.17 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства.

Отож після того, як Вища рада правосуддя сповістила про початок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС дія підпункту 15.15 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України обмежена і обмін документами між судом і учасниками судового процесу має здійснюватися головним чином через ЄСІТС.

Ні, це не означає, що з набранням чинності Закону № 1416-ІХ і з початком функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС суди взагалі припинили видавати судові рішення у паперовій формі. Проте початок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, як-то передбачає Закон № 1416-ІХ, зобов`язує суди направляти судові рішення на офіційні електронні адреси учасників справи і тільки якщо такої адреси учасник справи не має, то тоді можуть використовуватися засоби поштового зв`язку.

З уваги на вже висловлені мотиви, об`єднана палата, відповідаючи на два інші запитання колегії суддів, зазначає, що в ситуації, коли позивач (як фізична особа) не має офіційної електронної адреси, але її має адвокат, який представляв в суді його [позивача] інтереси, суд, відповідно до приписів частини п`ятої статті 18 КАС України, надсилає [електронну] копію судового рішення адвокату як представнику позивача на офіційну електронну адресу, що, в розумінні приписів частини сьомої статі 251 КАС України, є належним і достатнім способом вручення судового рішення учаснику справи, з датою якого [вручення] можна пов`язувати строк на його апеляційне оскарження позивачем як «учасником справи».

Водночас позивач в описаній ситуації, позаяк не має офіційної електронної адреси, може звернутися до суду про отримання копії судового рішення на паперових носіях, і це звернення суд безперечно не повинен залишити поза увагою.

Іншими словами, позивач, інтереси якого в суді представляв адвокат, не позбавлений права на отримання копії судового рішення у паперовій формі, зокрема, з метою апеляційного оскарження. Проте підкреслимо також, що для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (частини друга, третя статті 295 КАС України) - адже саме в цьому аспекті колегія суддів передала цю справу на розгляд об`єднаної палати - суд [апеляційної інстанції] має оцінити всі обставин, які спричинили пропуск цього строку, у їх сукупності й таким чином визначитися з тим, чи є підстави для його поновлення. Свої міркування з цього приводу, але вже у вимірі доводів касаційної скарги, об`єднана палата висловить далі.

Принагідно варто зауважити, що обставини у справах № 120/4298/21-а та № 340/5875/21, постанови Верховного Суду у яких (від 7 липня 2022 року і від 14 липня 2022 року відповідно) колегія суддів зазначила як взірець правильного застосування частини п`ятої статті 251 КАС України в частині належного вручення судового рішення, відрізняються від ситуації, яка потребує розсуду в цій справі.

З обсягу викладених у зазначених постановах обставин та мотивів суду касаційної інстанції можна зрозуміти, що в основі висновків цього суду про неналежне вручення судового рішення (апелянту) є той факт, що [електронну] копію судового рішення суд надіслав представнику апелянта на електронну адресу, яка не була офіційною у значенні пункту 5.8 Положення про ЄСТІС. З приводу постанови Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а потрібно також додати, що на дату ухвалення судового рішення суду першої інстанції (14 червня 2021 року), щодо дотримання строків на апеляційне оскарження якого стосувалася касаційна скарга, то воно [судове рішення] було ухвалене до початку функціонування підсистем ЄСІТС, яких стосувалося згадане вище оголошення Вищої ради правосуддя.

Повертаючись до обставин цієї справи, то в світлі наведених міркувань об`єднана палата передовсім звертає увагу на те, що з позовною заявою від імені позивача до суду звертався адвокат останнього. Ухвала Сумського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі (її електронна копія) за цим позовом теж була надіслана представнику позивача - адвокату на його офіційну електронну адресу (в електронний кабінет), про що у матеріалах справи є довідка відповідного змісту; водночас у справі немає письмової заяви позивача чи адвоката про припинення представництва або обмеження повноважень адвоката як представника позивача.

Зважаючи на наведене, доводи позивача про те, що він особисто не був повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, а також про результат її розгляду - незважаючи на участь у судовому процесі уповноваженого ним представника - адвоката видаються безпідставними.

Навіть тривалі роз`їзди позивача у зв`язку з його волонтерською діяльністю не пояснюють, що заважало його адвокату подати апеляційну скаргу у межах визначеного для цього строку або, щонайменше, повідомити позивачеві про результат розгляду справи, що принаймні спонукало би позивача звернутися до суду про отримання копії судового рішення на паперових носіях у розумний для цього строк.

У цьому зв`язку пояснення позивача про те, що він не спілкувався зі своїм адвокатом у період з 23 лютого 2023 року до 7 червня 2023 року, що в канві всієї аргументації про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження має засвідчити наявність об`єктивних причин необізнаності позивача про результати розгляду його справи (аж до 6 червня 2023 року), об`єднана палата розцінює радше як вияв безвідповідальності позивача, не тільки щодо інших учасників справи та правил адміністративного судочинства загалом, але стосовно своєї справи теж.

Вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів в суді, є правом особи (позивача), але правом, яке передбачає також настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для позивача.

Незнання цього не звільняє від настання цих наслідків. На прикладі цієї справи їх проявом стало звернення з апеляційною скаргою через три місяці від дати вручення копії судового рішення представнику апелянта. Підкреслимо, що для суду наявність представника позивача у судовому процесі має ті самі процесуальні наслідки, що й участь безпосередньо позивача. Слід пам`ятати, що позивач може брати участь одночасно з представником, зокрема й отримувати судові рішення та інші процесуальні документи, проте, вкотре наголосимо: участь представника дає суду достатні підстави комунікувати з ним у визначений процесуальним законом спосіб, що, відтак, впливає на реалізацію прав та обов`язків особи, інтереси якої цей представник (адвокат) репрезентує.

З наведених мотивів об`єднана палата дійшла, врешті, висновку що сам факт ненадіслання судом першої інстанції [безпосередньо] позивачеві копії судового рішення - ухваленого за наслідками розгляду справи - на паперових носіях (тобто засобами поштового зв`язку), але за наявності підтвердження належного надіслання (як і вручення) копії судового рішення представнику позивача (адвокату) із застосуванням ЄСІТС, не дає достатніх підстав вважати, що позивач не отримав судового рішення, відповідно не міг знати про результат розгляду своєї справи, з яким він, власне, не погоджується.

Висловлені у цьому зв`язку доводи про відсутність зв`язку (спілкування) зі своїм адвокатом, як і відсутність позивача за повідомленою суду адресою (місцем проживання) протягом кількох місяців, на яких, головним чином, побудована позиція позивача щодо позбавлення [його] можливості на апеляційне оскарження судового рішення, не дають підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Отже, позиція, яку об`єднана палата висловила у відповідь на питання, порушені в ухвалі від 20 грудня 2023 року, через призму предмету касаційного перегляду та контексту правовідносин, у вимірі яких постало питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження, дає підстави погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, що у розумінні частини першої статті 350 КАС України означає залишення оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції в цій справі без змін.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Telegram канал Sud.ua
Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Олександр Завітневич
    Олександр Завітневич
    голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки