Звездность гостиниц и право потребителей на достоверную информацию – позиция Верховного Суда

Верховный Суд оставил без удовлетворения кассационную жалобу Главного управления Госпродпотребслужбы на решение судов первой и апелляционной инстанций по делу по иску Общества о признании противоправным и отмене постановления о наложении штрафа за нарушение законодательства о защите прав потребителей.

Суть спірних правовідносин у цій справі полягала у тому, що за наслідком проведеної ГУ Держпродспоживслужби позапланової перевірки за скаргою споживача на дії туроператора щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів під час надання послуг виявлено порушення позивачем вимог пункту 3 частини другої статті 19-1 Закону України від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР «Про туризм» та частини першої статті 15 Закону України від 10 червня 2023 року № 3153-IX «Про захист прав споживачів» та винесено припис про усунення виявлених порушень. Надалі відповідач наклав на Товариство стягнення, передбачене статтею 23 Закону № 3153-IX, за ненадання споживачу достовірної інформації про категорії готелю.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, вважаючи, що така постанова є необґрунтованою з огляду на те, що на момент надання послуги, надана інформація про готель відповідала офіційній актуальній інформації, Товариство звернулося з позовом до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, керуючись тим, що відповідач установив категорію готелю на момент перевірки, а не укладення між споживачем і Товариством договору на туристичне обслуговування; не спростував інформацію приймаючої сторони щодо категорії готелю.

Верховний Суд погодився з такими висновками, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

Крім того, суд відхилив доводи скаржника щодо надання позивачем неналежно засвідчених доказів. Засвідчувальний напис був проставлений лише на останньому аркуші прошитого й пронумерованого пакета документів, а скаржник вважав, що засвідчувальний надпис має бути на кожній сторінці.

На підставі аналізу положень ДСТУ 4269:2003, статті 19 Закону № 324/95-ВР та пунктів 3-1 Порядку встановлення категорій готелям та іншим об`єктам, що призначаються для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 803, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення відповідної категорії готелю (іншого об`єкта, призначеного для надання послуг з розміщення, закладу харчування, курортного закладу тощо), розміщеного на території України, ініціює його власник за своєю заявою, а не туроператор (турагент).

Разом з тим, з огляду на положення статті 16 та частини четвертої статті 19-1 Закону № 324/95-ВР Суд вказав, що туроператор (турагент) до укладення договору на туристичне обслуговування має володіти інформацією про категорію (характеристику) готелів (інших об`єктів, призначених для надання послуг з тимчасового розміщення) в Україні та за кордоном.

Суд з’ясував, що у випадку готелів (інших об`єктів, призначених для надання послуг з тимчасового розміщення), розміщених на території України, на 2019 рік на сайті Міністерства економіки України за посиланням: https://tinyurl.com/253a4yt4, викладався Реєстр свідоцтв про встановлення категорій готелям та іншим об`єктам, що призначаються для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), виданих Мінекономрозвитку.

Щодо готелів, розміщених за кордоном, орган державної влади, що забезпечує реалізацію інтересів України в галузі туризму (Департамент туризму та курортів при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України - до 3 грудня 2019 року, Державне агентство розвитку туризму України - з 4 грудня 2019 року) не веде такий реєстр, оскільки сертифікація таких об`єктів в Україні не здійснюється.

На підставі вищенаведеного, зроблено висновок, що відсутність загальноприйнятої системи класифікації готелів на міждержавному та міжнародному рівнях не звільняє туроператора (турагента) від обов`язку надавати споживачам відповідно до статті 19-1 Закону № 324/95-ВР інформацію про умови надання туристичних послуг за кордоном, зокрема, щодо характеристики готелів та інших засобів тимчасового розміщення, у тому числі місце їх розташування, категорію, строки і порядок оплати готельного обслуговування.

Переглядаючи цю справу у касаційному порядку, Суд відхилив доводи скаржника про те, що позивачем подані до суду першої інстанції докази, які засвідчені неналежним чином, а саме – проставлено засвідчувальний напис лише на останньому аркуші прошитого та пронумерованого пакета документів, а не на кожній сторінці документа, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, що, на думку скаржника, суперечить вимогам ДСТУ 4163-2003 та Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 до оформлення копій документів.

З цього приводу Суд зазначив, що неприйняття судом копій документів, поданих учасником справи пакетно у прошитому на пронумерованому виді із засвідчувальними написами («Згідно з оригіналом», найменування посади, особистий підпис особи, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії та проставлення підпису, печатки (за наявності)), у тлумаченні процесуального закону може трактуватися надмірним формалізмом, що є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого вимоги до категорії готелів 3* в Україні і такої ж категорії готелів у Державі Ізраїль щодо стану будівлі та номерного фонду, меблів та санітарно-гігієнічного обладнання в номерах, облаштування прилеглої до готелю території та під`їзних шляхів, наявності і стану закладів ресторанного господарства при готелі (ресторанів, кафе, барів), технічного оснащення (телефонного зв`язку, інтернету, телевізорів, холодильників, міні-барів, сейфів та ін.) до затвердження єдиної міжнародної системи класифікації можуть відрізнятися. Тому застосування в Україні до готелів, розміщених на території інших держав, лише класифікації «за зірками» є недостатнім. Для споживачів туристичних послуг туроператор (турагент) має надавати достовірну інформацію про категорії готелю, вказувати комплексний показник рівня комфорту готелю, який є зрозумілим та доступним для споживачів, що можуть отримувати туристичні послуги в Україні; надавати, зокрема, фото- та відеофіксації номерного фонду, облаштування території, текстовий опис готельних номерів, набір послуг, які можна отримати в готелі, інші загальні відомості.

Постанова Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 640/19714/21 (адміністративне провадження № К/990/43596/23).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.