«Член ВККС, обраний з’їздом, повинен відстоювати інтереси як судового корпусу в цілому, так і права кожного судді», — Степан Гладій

Кандидат до складу ВККС, суддя Апеляційного суду міста Києва з 25-річним досвідом роботи Степан Гладій розповів «Судово-юридичній газеті», чому вирішив змінити суддівську діяльність, присвятивши себе роботі у ВККС, та якими бачить свої основні завдання на новій посаді.

- Степане Васильовичу, як Ви ставитеся до процесу реформ у судовій гілці  влади та оновлення суддівського корпусу?

- Дійсно, сьогодні ми живемо та працюємо в період реформування судової влади, яке, вочевидь, досягло своєї кульмінації. Вже можна говорити про те, що в судовій системі з’явилися нові обличчя, створений Верховний Суд. Незабаром будуть такі обличчя і в місцевих та апеляційних судах.

Разом з тим, на моє глибоке переконання, під час такого реформування необхідно зберегти суддів, які є надбанням судової системи, які багато років чесно та сумлінно виконують свої обов'язки, передають свої знання та професійний досвід молодим колегам.

З досвіду своєї роботи, переконаний, що особа, яка пройшла кваліфікаційний відбір та призначена на посаду судді, не одразу стане суддею в повному розумінні цього слова. Лише з часом, набувши досвіду, вона може зрозуміти своє покликання, і в становленні цієї особи як судді повинні відіграти свою роль старші колеги, які поклали своє життя на чесне та сумлінне служіння законові, захист прав та інтересів громадян.

Саме в створенні нового професійного суддівського корпусу, в збереженні суддів, які за своїм ставленням до роботи є взірцем для молодих суддів, я бачу покликання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

- Зрозумілість, доступність та відкритість — чому саме ці принципи повинні бути основними в роботі ВККС?

- Фактично в самому Законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повинна бути прозорою та публічною. Саме це, на мій погляд, є запорукою успішної роботи комісії, довіри до неї суддів та осіб, які вирішили брати участь в тих чи інших конкурах, а також суспільства.

Проте, як показав конкурс до Верховного Суду, процедура визначення балів за  результатами співбесіди, вивчення досьє та інших складових конкурсу, не були настільки відкритими, як результати тестування та виконання практичного завдання, що викликало багато нарікань як з боку тих кандидатів, які брали участь у конкурсі, так і спостерігачів. Оскільки це може стосуватися також інших конкурсів та  кваліфікаційного оцінювання, які проводить ВККС, я погоджуюсь з думкою багатьох колег, що ці процедури повинні бути чітко регламентовані, як мінімум в процедурних рішеннях комісії, та ці рішення оприлюднені заздалегідь.

Не може не викликати стурбованості суддів України і процедура переведення в окружні місцеві та апеляційні суди, які будуть утворені на виконання Указу Президента України. Якщо в якійсь мірі можна погодитись з думкою деяких членів ВККС про те, що таке переведення повинно здійснюватись після кваліфікаційного оцінювання суддів, то виникає питання щодо процедури такого переведення суддів, які це оцінювання пройшли. Ця процедура має узгоджуватись з вимогами ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідати інтересам громадян, адже робота судів із забезпечення доступу до правосуддя не може зупинятися.

Мета судової реформи не в постійній переатестації суддів, а в забезпеченні стабільної роботи судової системи, тому судді повинні розпочати повноцінно працювати, а не готуватись до чергового конкурсу та знову доводити свою професійну придатність.

- Як відомо, минулого року Ви висували свою кандидатуру до складу Вищої ради правосуддя…

- Так, тоді вже під час з’їзду я зняв свою кандидатуру на підтримку колеги — Миколи Худика. Рішення це було обумовлено зокрема тим навантаженням, яке мала Судова палата з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, секретарем якої я був донедавна, і тим, що з 55 суддів за штатом було лише 32.

В 2017 році ми розглянули 1811 кримінальних справ та кримінальних проваджень, 5993 апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів, 2825 адміністративних справ, 861 клопотання про визначення підсудності. Таким чином, річне навантаження на одного суддю склало близько 350 справ. Якщо порівнювати ці показники нашого суду з 2014 роком та з середнім навантаженням у зазначений період по Україні, згідно з даними, опублікованими у Віснику Верховного Суду України, навантаження у 2017 році збільшилось як мінімум вдвічі.

Заради інтересу, з урахуванням клопотань про ОРЗ та НСД, розглянутих суддями кримінальної палати, цей показник складає понад 1200 одиниць. Переконаний, що таке навантаження є одним з найбільших серед апеляційних судів України загальної юрисдикції.

В цих умовах я не міг залишити колектив. Крім того, усвідомлював, що не є  раціональною участь у складі ВРП одразу двох суддів одного суду м. Києва. Впевнений, що в цьому конституційному органі повинні бути представлені судді різних регіонів.

Тепер же, коли до нашого суду можуть бути переведені колеги з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які мають значний досвід роботи, думаю, що це дозволить вирішити проблему з навантаженням.

До того ж, прийнято рішення про створення Київського апеляційного суду, до складу якого мають увійти і судді Апеляційного суду Київської області.

- Якими Ви бачите свої першочергові завдання у разі обрання членом ВККС?

- На інформаційному марафоні кандидатів на посаду члена ВККС я говорив, що не є революціонером. І моєю метою роботи в складі комісії не є щось кардинально змінювати в ній, оскільки це є колективний орган, а я не відношусь до категорії осіб, які можуть давати марні обіцянки. Проте переконаний, що член кваліфікаційної комісії, обраний з'їздом суддів, повинен в її роботі відстоювати інтереси як судового корпусу в цілому, так і права та інтереси кожного судді, незалежно від юрисдикції.

Я поважаю кожного члена кваліфікаційної комісії, саму комісію загалом, оскільки вони довели свою дієздатність і професіоналізм. Фактично вони створили нову методологію роботи комісії по добору кандидатів на посади суддів, кваліфікаційного оцінювання, провели унікальний конкурс на заміщення посад суддів у Верховному Суді. І це при неймовірному навантажені як за обсягом цієї роботи, так і при пильній увазі з боку української громади та світової спільноти.

Знаю, що для кваліфікаційної комісії на 2018-2020 роки стоять ще більші завдання. Попереду конкурс на заміщення посад у Вищому суді з питань інтелектуальної власності, другий етап конкурсу до Верховного Суду, за наявності великої кількості вакантних посад суддів місцевих і апеляційних судів — конкурси до вказаних інституцій. Не менше роботи у комісії буде й у зв’язку з ліквідацією і створенням нових окружних судів. Напевно, треба говорити і про ймовірність створення Вищого антикорупційного суду, де у відборі має бути задіяна ВККС.

Стосовно участі в роботі кваліфікаційної комісії, то своїм завданням, як і комісії загалом, вважаю те, що конкурси на заміщення вакантних посад суддів в судах усіх ланок та юрисдикцій, як і кваліфікаційне оцінювання суддів та інші питання, віднесені до компетенції комісії, повинні проходити за зрозумілою та доступною методологією, з максимальною відкритістю та забезпеченням гарантій захисту прав та інтересів як осіб, що претендують на зайняття таких посад, так і працюючих суддів. При цьому рішення комісії повинні бути максимально об'єктивними, виваженими, ухваленими без будь-якого стороннього впливу, особливо політичного.

Якщо зазначене буде дотримано, вважаю, що таким чином я і комісія в цілому виправдали б ті сподівання, які покладаються на комісію суддівською спільнотою та суспільством загалом, у разі обрання мене делегатами з'їзду членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

- Чи є проблемою затримка з оцінюванням суддів?   

- Надзвичайно гостро стоїть питання кваліфікаційного оцінювання працюючих суддів. Вважаю, що кваліфікаційне оцінювання повинно бути пріоритетним в роботі кваліфікаційної комісії. На сьогодні в судовій владі є негативні явища, пов'язані з кваліфікаційним оцінюванням, а саме з рівнем оплати роботи суддів, які пройшли таке оцінювання, і тих суддів, для яких таке оцінювання попереду. Фактично треба визнати наявність в цьому питанні дискримінації, оскільки за одну й ту ж роботу різниця в оплаті сягає 3-4 разів. Особливо це може відображатися на мікрокліматі в тих колективах суддів, де частина з них пройшла таке оцінювання, зокрема при проходженні ними конкурсу до Верховного Суду.

Я знаю, що зараз це питання було предметом обговорення Радою суддів України, про що свідчить відповідне рішення від 12 січня 2018 року. Не стоїть осторонь від цього питання і Вища рада правосуддя. Сподіваюсь, ця проблема буде вирішена в законодавчому порядку. Якщо ні, то кваліфікаційній комісії необхідно знайти можливість щодо прискорення оцінювання. Переконаний, що комісією в цьому питанні повинні вживатись всі можливі на сьогодні заходи, щоб виправдати сподівання цих суддів.

Про це може свідчити і початок проходження такого оцінювання 990 суддями, і старт з 22 лютого 2018 року такого оцінювання наступної групи суддів, яка включає 1790 осіб.

- Які ще першочергові питання повинні бути вирішені кваліфікаційною комісією, на Вашу думку?

- На мій погляд, це проблема суддів, тимчасово відряджених в інші суди із зони АТО. Ці судді, по-перше, повинні якнайшвидше пройти кваліфікаційне оцінювання, щоб не втратити мотивацію для подальшої роботи, а по-друге, треба вирішити питання їх призначення в суди на постійній основі. Можливо, навіть враховуючи їх побажання. Ці судді в складних умовах залишились вірними присязі і довели усім, що можуть працювати в надскладних умовах.

- Ваше ставлення до Громадської ради доброчесності?

- Я розумію, що багатьом в суддівській спільноті не подобається робота ГРД, а скоріше, ті методи, які інколи вони використовують. Проте, їх повноваження чітко регламентовані ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і якщо вони діють відповідно до закону і спрямовують зусилля саме на сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні  відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, то я — за.

Проте, їхні висновки мають бути об'єктивними та політично нейтральними, а члени ГРД не повинні використовувати свої повноваження всупереч зазначеним критеріям.

Впевнений, за тих вимог, які сформульовані в Законі, Вища кваліфікаційна комісія суддів України повинна бути готова до співпраці з ГРД, а при оцінці їх висновків бути максимально об'єктивною.

- Який Ваш досвід може стати в нагоді для роботи у складі комісії?

- Я працюю на посаді судді 25 років, із них 20 років в суді апеляційної інстанції. Наразі працюю на посаді судді Апеляційного суду міста Києва, до 2 лютого 2018 року перебував на посаді секретаря Судової палати з розгляду кримінальних справ, яку я залишив у зв'язку з поданням документів для участі саме в конкурсі на заміщення посади члена Вищої кваліфікаційної комісії. В травні 2016 року пройшов кваліфікаційне оцінювання, а тому в мене гіпотетично відсутній будь-який конфлікт інтересів.

До речі, я вже мав певний досвід роботи в кваліфікаційній комісії Харківського апеляційного округу, обов'язки в якій я виконував 6 років. Надалі цей досвід вплинув на вибір тематики дисертаційної роботи, яку я захистив в 2015 році за темою: «Легітимність судової влади».

Щодо мого наукового дослідження в 2010-2014 роках, то його тематика була викликана кризою суспільної довіри до державної влади загалом, та судової влади зокрема як однієї з її гілок. Саме з'ясуванню причин такого стану, шляхам повернення суспільної довіри, і була присвячена вказана робота.

Як бачимо, на це й спрямована сьогодні реформа судової влади в Україні, і діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів в тому числі.