Судді господарських судів прокоментували нові правила перетину кордону

У звязку із скандалом, що виник серед суддівської спільноти відносно наказу Державної судової адміністрації України від 13.08.2018 №400, «Судово-юридична газета» звернулася до голови Асоціації суддів господарських судів та голови Одеського апеляційного господарського суду Наталії Богацької із проханням прокоментувати цю ситуацію.

Нещодавно на адресу судів ДСА був надісланий наказ від 13.08.2018 №400 (надалі Наказ), яким затверджено Тимчасовий порядок контролю виїзду суддів та працівників апаратів судів, інших органів і установ системи правосуддя.

За приписами Порядку, мета його впровадження позиціонується як попередження виникнення передумов щодо потрапляння суддів та працівників апаратів судів, інших органів і установ системи правосуддя України у поле зору спецслужб країни-агресора, забезпечення своєчасного реагування та локалізації можливих негативних наслідків у разі їх виїзду до визначених Порядком територій.

Саме по собі питання вжиття заходів направлених на запобігання можливих провокацій під час перебування суддів та працівників апарату на непідконтрольних Україні територіях, можливо є актуальним в сучасних умовах, з огляду на існування таких конфліктів.

В свою чергу, чи є виправданим впровадження такого звітування і у такій формі?! Чи забезпечують такі заходи реалізацію задекларованої мети їх вжиття?!

На суддів та працівників апаратів Порядком покладається обов’язок письмово повідомляти про намір такого виїзду із зазначенням мети і мотивів виїзду, місця призначення та можливих контактів з іноземними громадянами.

Наступним етапом є проведення «ретельних інструктажів» із такими особами.

При цьому, обов’язок проведення так званих «інструктажів», з приводу можливих негативних наслідків відвідування окремих категорій територій, покладається на керівників судів. Форма та зміст такого «інструктажу» не встановлені, однак мається на увазі спонукання судді та(або) працівника апарату до скасування такої поїздки. А в разі неможливості скасування виїзду, керівник має попередити про суворе дотримання законодавства України «у тому числі у сфері особистої безпеки».

Інформація про проведення «інструктажу» має фіксуватися у передбаченій Порядком картці обліку.

Якщо ж особа не змінила намірів, то упродовж трьох робочих днів після повернення вона має подати керівнику установи письмовий звіт, вимоги щодо змісту і форми якого встановлені Порядком. В свою чергу відомості про проведення «інструктажів» та письмові звіти суддів, працівників апарату мають бути долучені до особових справ.

Таким чином, по-перше, Порядком фактично покладено на суддів та керівників судів низку обов’язків, які не передбачені основним профільним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, з аналізу норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про Державну судову адміністрацію України вбачається, що обсяг повноважень ДСА обумовлюється лише питаннями, пов’язаними із здійсненням правосуддя.

Вказані нормативно-правові акти не наділяють ДСА України повноваженнями із встановлення додаткових правил, вимог та обов’язків для суддів, працівників апаратів судів, які безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя та виконанням професійних обов’язків.

Не наділяють органи державної влади повноваженнями на встановлення додаткових правил в’їзду/виїзду до/з тимчасово окупованих територій, окрім тих, які ними безпосередньо закріплено, і зазначені у Порядку Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Також відсутнє у даних актах і правове підґрунтя для впровадження окремого порядку пересування суддів та працівників апарату.

По-друге, встановлення додаткових вимог до порядку пересування, які регламентуються спеціальним законодавством, фактично є звуженням гарантованого ст.33 Конституції України права на свободу пересування. В той час, коли за ст.64 таке обмеження може мати місце лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Питання перетину кордону (ліній зіткнення), в’їзду / виїзду до /з територій, які входять до орбіти геополітичних інтересів країни-агресора визначаються нормами чинного законодавства та відносяться до компетенції спеціально уповноважених органів.

Відносно переліку територій щодо яких встановлюється окремий порядок повідомлення про їх відвідування, то  незрозумілим є окреслення території Республіки Білорусь.

Так, умови, при яких право на свободу пересування може бути обмежена, повинні бути прямо обумовлені в законодавстві.

Щодо Російської Федерації, Придністровської Молдавської Республіки, Абхазії, Південної Осетії, Автономної Республіки Крим, міста Севастополя і Донецькій та Луганській областях встановлено певні обмеження та особливості, як перебування так і проходження контрольних пунктів перетину кордону.

То, ані міжнародними актами, ні законодавством України не встановлено жодних обмежень щодо в’їзду на територію Республіки Білорусь.

Водночас, закони, що дозволяють застосування обмежень, повинні гуртуватися на чітких критеріях і не повинні наділяти необмеженими дискреційними повноваженнями осіб, яким доручено їх здійснення.

Отже, що ми маємо за наслідком імплементації приписів Порядку?! Перелік інформації про інструктаж судді керівником суду і письмовий звіт судді, які зберігаються в матеріалах особової справи.

То ж постає логічне питання, яким чином запропонований тимчасовий Порядок може запобігти  ситуації потрапляння суддів та працівників апаратів судів у поле зору спецслужб країни–агресора та локалізації можливих негативних наслідків. Адже питання використання такої інформації залишено відкритим.

З одного боку, це є зрозумілим, оскільки керівник суду не наділений жодними повноваженнями щодо контролю виїзду ні суддів, ні працівників апарату суду.

З іншого - сама по собі наявність такої письмової звітності у матеріалах особової справи без визначення мети її зберігання та загальнодоступність інформації про встановлення форми додаткової звітності, це передумова для її витребування з судів та подальшого використання.

Наприклад, СБУ отримає додаткові підстави для перевірки відображення суддею інформації у «звіті» на предмет її повноти чи достовірності, змісту «інструктажу», що свою чергу може стати підставою для виклику судді, керівників судів до СБУ для надання додаткових пояснень,  вжиття заходів щодо проведення слідчих дій (прослуховування, обшук тощо).

І є імовірність того, що такі відомості можуть бути використані, як спосіб дискредитації судді, здійснення спроб пливу, безпідставних звинувачень та кримінального переслідування суддів та керівників судів.

А отже - передумовою загрози незалежності судової системи внаслідок чисельних, вочевидь замовних спроб, спрямованих на втручання у здійснення суддями правосуддя, додатковим механізмом спроб «контролю та впливу» на правосуддя.

За таких обставин, проведення певних інструктажів в контексті окреслених Тимчасовими порядками питань з одного боку не є зайвим, проте, за відсутності механізму вирішення ситуацій, які можуть виникнути, у зв’язку з відвідуванням визначеного Порядком переліку територій, з практичної точки зору не забезпечує запобіганню таких ситуацій та локалізації можливих негативних наслідків.

Можливо доцільним є напрацювання органами суддівського урядування та самоврядування алгоритму дій для суддів та працівників апарату, які потрапили у компрометуючу ситуацію, рекомендацій щодо моделі поведінки та запобігання таких випадків, пам’яток щодо прав та можливих негативних наслідків виїзду до Російської Федерації та територій, які перебувають в орбіті геополітичних інтересів країни-агресора.