Спір з ПФУ про зобов’язання виплати компенсації за втрату частини доходу у зв’язку з порушенням строків її виплати: ВП ВС визначив юрисдикцію

10:41, 4 мая 2020
Позивач просив зобов'язати відповідача виплатити нараховану пенсію з урахуванням інфляції.
Спір з ПФУ про зобов’язання виплати компенсації за втрату частини доходу у зв’язку з порушенням строків її виплати: ВП ВС визначив юрисдикцію
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Велика Палата Верховного Суду винесла постанову від 04.03.2020 № 219/11809/19-а (11-943апп19)  після розгляду касаційної скарги на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Артемівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов`язання виплатити грошові кошти.

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати відповідача виплатити (стягнути) нараховану пенсію з урахуванням інфляції, починаючи з жовтня 2011 року.

Свій позов обґрунтовував тим, що у зв`язку з бездіяльністю відповідача йому не виплачена нарахована пенсія згідно з постановою Апеляційного суду Донецької області від 31 серпня 2011 року за розпорядженням від 09 квітня 2013 року № 154635 за період з 09 лютого 2009 року по 31 жовтня 2011 року, чим порушені вимоги Конституції України, Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI). Додатково заявляє, що у зв`язку з невиплатою нарахованої пенсії відповідач повинен нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до пункту 2 статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон № 1058-IV), механізм нарахування якої визначений Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі — Закон № 2050-ІІІ).

Як убачається з тексту позовної заяви та касаційної скарги, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача належні йому пенсійні виплати, перераховані на виконання рішення суду у 2013 році, які управління ПФУ йому не виплатило, з урахуванням інфляції, за період з 2011 по 2015 рік. Наголошує, що пенсійний орган, не перерахувавши пенсійні виплати і протиправно не роблячи цього від 2013 року, порушує вимоги Закону № 4901-VI.

До предмета позову в цій справі входить вимога про стягнення нарахованої пенсії та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яку позивач обчислив шляхом множення нарахованої пенсії на індекс інфляції за період затримання виплати пенсії, що мало місце із жовтня 2011 року по листопад 2015 року й після того, як сума була встановлена судом.

Відповідь на порушені в касаційній скарзі питання, до суду якої юрисдикції належить розв`язання спору з означеним предметом спору, й водночас питання про підсудність заявленого спору до судів адміністративної юрисдикції слід виводити насамперед з характеру (змісту) правовідносин, що склалися після того, як адміністративний суд зобов`язав управління ПФУ провести перерахунок призначеної і виплачуваної пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 09 лютого 2009 року. Поряд з цим слід зважити, що управління ПФУ виконало присуд судового рішення і перерахувало пенсію, але протиправно не виплатило перераховану суму пенсії, що своєю чергою, як вважає позивач, спричинило втрату (знецінення) частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Разом з цим критерієм для розв`язання юрисдикційних спорів має значення й суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, який, однак, не завжди є визначальним.

У правовому відношенні, що склалося, потрібно також визначити, чи управління ПФУ, окрім властивостей стосовно його статусності, діяло чи мало діяти питомо як публічна адміністрація; чи заявлена до виплати на підставі судового рішення перерахована пенсія є продуктом невиконання суб`єктом владних повноважень власне своїх владних, управлінський функцій у сфері відносин соціального забезпечення, чи після присудження і не виплати ця сума набуває властивостей (рис), притаманних поняттям «майно», «доходи», право на які визнав суд і яке на виконання рішення останнього мають бути виплачені позивачу в розмірі його дійсної вартості на час виплати.

Насамперед треба зазначити, що у правовій ситуації, певним чином подібній до фактичних обставин справи за позовом ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду раніше у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 452/3296/16 висловила правову позицію щодо юрисдикції належності спорів про стягнення нарахованої на виконання рішення суду, але невиплаченої пенсії.

У цій справі було встановлено, що у грудні 2016 року фізична особа звернувся до суду з позовом до Самбірського об`єднаного управління ПФУ Львівської області, третя особа - Самбірське управління Державної казначейської служби України Львівської області (далі - Самбірське УДКСУ), у якому просила стягнути з відповідача невиплачену пенсію у розмірі 110 270,89 грн.

Позивач у тій справі вимоги мотивував тим, що Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2013 року зобов`язав управління ПФУ в м. Самборі Львівської області перерахувати та виплатити державну та додаткову пенсії позивачу як особі з інвалідністю третьої групи відповідно до вимог статей 50, 54, частини третьої статті 67 Закону № 796-XII виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV за період з 22 травня 2008 року до виникнення обставин, з якими закон пов`язує припинення або обмеження права на таке. Рішення суду набуло чинності, виконавчий лист пред`явлено до виконання.

На виконання цього судового рішення за період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року позивачу нарахували 110 270,89 грн, але цю суму відповідач не виплатив.

Позивач вважав, що цими діями відповідач заподіяв йому шкоду в означеному вище розмірі, і на підставі частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) просив позов задовольнити та стягнути на свою користь 110 270,89 грн.

У контексті фактичних обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому несплачена позивачеві сума пенсії, що підлягає стягненню на його користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті в порядку виконання постанови суду, відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми невиплаченої пенсії, яка нарахована на виконання судового рішення, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, підлягають застосуванню положення статті 1166 ЦК України.

Велика Палата визначила, що стягнення цього платежу в порядку цивільного судочинства на підставі статті 1166 ЦК України є подвійною відповідальністю за одне й те ж зобов`язання, що відповідно до положень Конституції України є недопустимим.

У тій самій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах, у тому числі щодо стягнення коштів [пенсійних виплат], врегульовано положеннями КАС України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду відносила до цивільної юрисдикції спори, які виникали у зв`язку з вимогами виплати компенсації за порушення строків виплати пенсії, що підлягала виплаті за рішенням суду і на виконання цього рішення була виплачена, але з порушенням строків, що своєю чергою спричинило спір про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як майно (кошти) визнавалося підвищення (доплати) до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХIІ, та інші пенсійні платежі, що були перераховані і належали до виплати за рішенням адміністративного суду. Підвищення (доплати) до пенсії було перераховане пенсіонеру за його життя, але за життя не виплачене. Право на ці кошти заявив спадкоємець.

З приводу описаної останньої правової ситуацій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі предметом позову є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти. Спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Свій висновок у цій справі Велика Палата Верховного Суду ґрунтувала на тому, що статтею 52 Закону № 1058-IV установлено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові й залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій статті 52 цього Закону, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

У статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 цього Кодексу суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

З посиланням на аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України, в межах конкретного змісту правовідносин, які склалися в тій справі, Велика Палата Верховного Суду визнала, що на спір про право спадкоємця, який за законом в установленому законом порядку прийняв спадщину після свого подружжя та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії, яка була нарахована, але не виплачена пенсіонерові, поширюється юрисдикція цивільних судів (постанова від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19)).

Фактичні обставини справи, яка розпочалася з ініціативи ОСОБА_1 , має певні відмінності, від обставин, у контексті яких формувалися вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду. Окремішність обставин спору між ОСОБА_1 та управлінням ПФУ полягає в тому, що позивач вимагає виплати перерахованої йому за рішенням суду пенсії, яка тривалий час не виплачується, та одночасно компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Інакше кажучи, просить стягнути щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її інвалідом, спір щодо яких вирішується за правилами адміністративного судочинства, та компенсацію цих виплат, вимоги про стягнення якої за певних обставин можуть вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Треба зазначити, що стосовно подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17 (провадження№ 11?37апп19) сформулювала правовий висновок про юрисдикційну належність спору, що виникає з таких правовідносин.

Зокрема, у цій справі було встановлено, що в червні 2017 року фізична особа звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління (далі - ГУ) ПФУ в м. Києві, у якому просила зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ.

Вимоги мотивувала тим, що ГУ ПФУ в м. Києві неправомірно відмовилося нарахувати їй компенсацію втрати частини доходів (пенсії) у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які управління на виконання постанови Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року перерахувало, але не виплатило і останній її не отримав.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 17 липня 2018 року зобов`язав ГУ ПФУ в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачену Законом № 2050-ІІІ.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду цей спір кваліфікувала як спір щодо захисту прав та інтересів позивача у зв`язку з невиконанням з боку суб`єкта владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.

Далі зазначила, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У статті 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії.
З наведеного регулювання випливає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XIІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

З викладеного Велика Палата підсумувала, що спір, який виник у справі між позивачем та органом ПФУ як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону № 2050-ІІІ є публічно-правовим.

Суть та суб`єктний склад спірних правовідносин вказують на те, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Нагадаємо, «Судово-юридична газета»  писала про практику ВП ВС щодо застосування позовної давності у частинах переривання та визнання поважними причини пропуску. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій. 

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Марина Гниличенко
    Марина Гниличенко
    суддя Київського районного суду м. Одеси
  • Віктор Панкулич
    Віктор Панкулич
    суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду