Хто має переважне право залишення на роботі: судова практика

Аналіз положень статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що визначення переважного права на залишення на роботі можливе лише між працівниками, котрі обіймають тотожні посади, тобто посади з однаковими назвами, при цьому працівники мають однакові спеціальні трудові права та обов’язки. На цьому наголосив Хмельницький апеляційний суд при розгляді справи № 669/1222/19, інформує прес-служба суду.

Колишня працівниця селищної ради звернулася до районного суду з позовом, в якому пояснила, що з 1 жовтня 1993 року вона працювала в установі на посаді рахівника-касира. Селищний голова звільнив її з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з реорганізацією сільських рад шляхом їх приєднання до селищної ради.

Це звільнення вона вважає незаконним, оскільки її не попередили про майбутнє звільнення та не врахували переважного права на залишення на роботі, а також відповідач не запропонував їй іншу роботу в установі. Тому просила місцевий суд визнати незаконним і скасувати відповідне розпорядження, поновити її на роботі на посаді рахівника-касира, стягнути з селищної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на посаді.

Районний суд визнав, що її звільнення селищна рада провела з дотриманням вимог закону і у позові відмовив.

Із таким висновком суду першої інстанції погодився і апеляційний суд.

Суддівська колегія звернуала увагу, що докази у справі достовірно вказують на те, що у 2018 році відбулася реорганізація структури апарату управління селищної ради та її виконавчих органів, а також затверджено новий штатний розпис працівників, до якого не включено посаду рахівника-касира.

 «З матеріалів справи вбачається, що займана (позивачкою) посада рахівника-касира була єдиною у структурі працівників апарату Ради. У неї не було тотожної посади за організаційно-структурними ознаками, внаслідок чого підстави для визначення переважного права на залишення на роботі відсутні», – констатує суд.

Також апеляційний суд зауважує, оскільки обов’язок з працевлаштування працівника покладається на власника або уповноважену ним особу з дня попередження про звільнення до дня розірвання трудового договору, то роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У селищній раді за той час вакантними були дві посади – спеціаліста І категорії відділу економічного розвитку, інвестицій, регуляторної діяльності та земельних відносин (за конкурсом) і оператора котельні (сезонна робота). Одночасно з попередженням про звільнення рада запропонувала позивачці іншу роботу на посаді спеціаліста І категорії відділу, однак, вона відмовилася від цієї посади, яка досі вакантна. Посаду оператора котельні рада правомірно їй не пропонувала через відсутність у неї відповідної кваліфікації і спеціальних знань.

«З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, внаслідок чого підстави для поновлення її на роботі та стягнення з Ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні», – зазначає апеляційний суд.

Разом із тим, суд зауважує, що в справі відсутні належні та допустимі докази про дату вручення позивачці копії розпорядження про звільнення або трудової книжки.

«Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку щодо пропуску (позивачкою) строку звернення до суду з позовом. До того ж, установивши, що звільнення проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, суд першої інстанції помилково відмовив у позові як за безпідставністю вимог, так і через пропуск позивачкою строку звернення до суду», – йдеться у постанові апеляційного суду.

У решті рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається, вважає колегія суддів апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про невиплату належних працівникові коштів при звільненні.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.