Відшкодування шкоди пенсіонеру за втрату працездатності під час ДТП: правова позиція Верховного Суду

Об’єднана палата КЦС не прийняла до розгляду справу з питання чи має фізична особа, яка перебуває на пенсії за віком, і яка на момент завдання шкоди не працює, право на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку, оскільки у справі, що переглядається, нормою матеріального права, яка була застосована, є ст. 1195 ЦК, а у постанові у справі № 523/19818/14-ц, про відступ від якої поставлено питання, зроблено висновок про застосуванню іншої норми матеріального права – ст. 455 ЦК УРСР. Про це йдеться у рішенні об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ВС № 130/2907/16-ц (61-43134сво18).

Обставини справи

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 серпня 2013 року з вини водія ОСОБА_2 сталася ДТП. Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013010130000899 відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Внаслідок аварії позивачу заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що потягло тривале лікування та процес реабілітації. Висновком МСЕК від 18 листопада 2013 року їй встановлено першу Б групу інвалідності загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату безстроково та визначено потребу в сторонньому догляді. На момент заподіяння шкоди позивач не працювала. Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 04 листопада 2017 року № 90-к травми, отримані 21 серпня 2013 року, спричинили стійку втрату загальної працездатності ОСОБА_1 в розмірі 60 % та втрату професійної працездатності бухгалтера - 80 %. Втрачений заробіток, унаслідок зменшення загальної працездатності на 60 % з дня втрати працездатності, починаючи з 21 серпня 2013 року і до дня звернення з позовом 12 грудня 2016 року становить 30 705 грн, а з дня звернення до суду з позовом 12 грудня 2016 року і безстроково суми відшкодування повинні стягуватися щомісячними платежами. Цивільна відповідальність ОСОБА_2 застрахована ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», яка виплатила їй страхове відшкодування за втрату стійкої працездатності в розмірі 36 мінімальних заробітних плат в сумі 41 292 грн.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

• стягнути з ОСОБА_2 на свою користь щомісячними платежами з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, втрачений заробіток внаслідок зменшення загальної працездатності на 60 % в розмірі: за червень 2017 року 1 472 грн, з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2017 року щомісячно 1 920 грн, з 01 січня 2018 року і довічно 2 233,00 грн;
• стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 % заробіток (дохід) в сумі 688,20 грн щомісячно, починаючи з 21 серпня 2013 року до закінчення такого права, за вирахуванням сплаченого ПАТ «СК «Універсальна» страхового відшкодування в сумі 41 292 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок ДТП з вини відповідача ОСОБА_1 заподіяно шкоду каліцтвом, яка виявилася у втраченому заробітку внаслідок втрати 60 % загальної працездатності, при цьому досягнення позивачем пенсійного віку на момент заподіяння шкоди не позбавляє останню гарантованого частиною третьою статті 1195 ЦК України права на такий вид відшкодування. Судом розраховано суму щомісячних платежів, починаючи з 21 серпня 2013 року, дати скоєння ДТП, виходячи з встановленого законом на той час розміру мінімальної заробітної плати 1 147 грн.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими вимоги позивача щодо послідовного розрахунку заявленого відшкодування відповідно до визначених законом змін розмірів мінімальної заробітної плати, з підстав, що такий перерахунок розміру шкоди не передбачений чинним законодавством, а достатнім захистом прав позивача в межах заявлених вимог є індексація сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток (дохід) внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 %, за період з 18 листопада 2013 року по 27 липня 2018 року в сумі 26 310,78 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячні платежі втраченого заробітку (доходу) внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 60 %, починаючи з 27 липня 2018 року до закінчення такого права по 2 233,80 грн щомісячно.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (у складі суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., які на даний час входять до складу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду) від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що:

«у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (у складі суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., які на даний час входять до складу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду) врахувала, що ушкодження здоров`я ОСОБА_3 мало місце 26 жовтня 1995 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому питання про відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку вирішувала за ЦК Української PCP 1963 року.

Згідно статті 455 ЦК Української PCP 1963 року в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 523/19818/14-ц дійшла висновків про те, що стягнення на користь ОСОБА_3 заробітку у розмірі мінімальної заробітної плати за період із вересня 2012 року по липень 2015 року та з липня 2015 року - довічно, не узгоджуються із правильним застосуванням статті 455 ЦК Української PCP 1963 року, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Верховний Суд у цій справі (№ 523/19818/14-ц) виходив з того, що на момент завдання шкоди ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла пенсійного віку, тобто була непрацездатною. Доказів продовження нею праці за трудовим договором після досягнення пенсійного віку, яку вона не могла виконувати внаслідок ушкодження здоров`я, матеріали справи не містять.

Однак, на думку колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду така позиція не враховує наступне.

У справі, що переглядається суду слід вирішити питання чи має фізична особа, яка перебуває на пенсії за віком, і яка на момент завдання шкоди не працює за трудовим договором, не є фізичною особою-підприємцем, творчим працівником чи іншою самозайнятою особою, право на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку (доходу). Також слід визначити яка правова норма поширюється на такі правовідносини та чи підлягає застосуванню до цих правовідносин частина друга статті 1195 ЦК України.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків» (далі - Порядок № 420), який хоча й поширюється на дещо інші правовідносини, надає визначення ряду важливих для справи, що переглядається понять.

До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою (частина перша статті 4 Закон України «Про зайнятість населення»).

Вказана стаття містить перелік осіб, які також вважаються належними до зайнятого населення.

Вказується, що держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об`єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частина перша статті 11 Закон України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до статті 10 цього Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Зазначається, що громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними цільовими програмами, територіальними та місцевими програмами зайнятості населення (стаття 11 цього Закону); право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів (стаття 18).

При цьому основами правового становища ветеранів праці та громадян похилого віку є те, що громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров`я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства (стаття 2 зазначеного Закону).

Отже, Верховний Суд складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що законодавство не обмежує фізичну особу, яка перебуває на пенсії за віком, й яка на момент завдання шкоди не працює за трудовим договором, не є фізичною особою-підприємцем, творчим працівником чи іншою самозайнятою особою, у праві на відшкодування завданої внаслідок стійкої втрати (зменшення) її працездатності шкоди у виді втраченого заробітку (доходу).

Правовою підставою для вказаного є стаття 1195 ЦК України. Така шкода обчислюється у відсотках, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням ступеня втрати потерпілим працездатності (вірогідно саме загальної працездатності).

Колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також враховує те, що статтею 43 Конституції України передбачено право кожного право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Досягнення особою пенсійного віку не припиняє її конституційного права на працю та не позбавляє права на отримання відшкодування втраченого заробітку незалежно від того чи отримувала ця особа пенсію.

Частина третя статті 1195 ЦК України не містить обмежень щодо непрацюючих осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, на отримання такої шкоди, тому суд касаційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування втраченого заробітку.

Крім того, з огляду на те, що стаття 1195 ЦК України не містить обмежень щодо кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, суд приходить до висновку, що відшкодування шкоди ОСОБА_2 ОСОБА_1 , яка на момент її заподіяння досягла пенсійного віку, відповідатиме принципу верховенства права».

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їх елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду порушив питання про відступ від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18), де нормою матеріального права, яка була застосована, є стаття 455 ЦК Української PCP 1963 року.

Як свідчить аналіз оскаржених рішень у справі, що переглядається, нормою матеріального права, яка була застосована, і на необхідності застосуванні якої акцентувала увагу колегія суддів, є стаття 1195 ЦК України.

Об`єднана палата вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи Об`єднаною палатою, оскільки у справі № 523/19818/14-ц (провадження № 61-3527св18) зроблено висновок про застосуванню іншої норми матеріального права (статті 455 ЦК Української PCP 1963 року), а не статті 1195 ЦК України, яка застосована у справі, що переглядається.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

ЄСПЛ вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження» (FIRMA VERITAS, TOV v. UKRAINE, ЄСПЛ, № 2217/07, § 26-30, від 15 травня 2012 року).

Тому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду. У такому випадку суд (Об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.

Також «Судово-юридична газета» писала, що ми зазначали особливості розгляду справ про визнання особи недієздатною та можливість її участі у процесі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.