Звільнення за прогули: як працівник може відстояти свої законні права, позиція Верховного Суду

12:55, 22 ноября 2020
КЦС ВС нагадав, коли особу може бути звільнено за прогули, та як працівник має захищати свої законні права та інтереси.
Звільнення за прогули: як працівник може відстояти свої законні права, позиція Верховного Суду

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Про це йдеться у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (№ 369/9301/18). 

Обставини справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ОСОБА_2 , треті особи: Координаційний центр з надання правової допомоги, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: визнати незаконними дії державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги, директора державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з 02 липня 2018 року, поновити його на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги з 02 липня 2018 року, стягнути з відповідача 65 850 грн, у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 30 000 грн витрат на правову допомогу, 250 000 грн моральної шкоди; стягнути з директора ОСОБА_2 на користь державної організації Вишневський місцевий центр надання безоплатної вторинної правової допомоги матеріальну відповідальність у розмірі 65 850 грн за заподіяну підприємству шкоду, у зв`язку з оплатою працівникові компенсації за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням.

Позов мотивовано тим, що 10 липня 2017 року позивача прийнято на посаду головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

14 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав лист від відповідача від 03 березня 2018 року про надання пояснень щодо причини відсутності на роботі в період, починаючи з 01 березня 2018 року. А також, 14 березня 2018 року о 18 год. 05 хв. через електронну пошту позивач отримав наказ про звільнення з роботи з 14 березня 2018 року за прогули без поважних причин.

В період з 26 лютого 2018 року по 14 березня 2018 року позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності. Тому, 15 березня 2018 року подав заяву про скасування наказу про його звільнення, скасування запису в трудовій книжці та надав докази поважності відсутності його на роботі - листок непрацездатності. До кінця робочого дня, наказ про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі йому вручено не було. Не отримував такий наказ позивач і поштою. А тому, вважав себе у стані вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням та здійснював підготовку позовної заяви щодо оскарження наказу від 14 березня 2018 року про його звільнення.

Разом з тим, у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області позивачу стало відомо, що він наказом від 15 березня 2018 року поновлений на роботі. У зв`язку з тим, що в період перебування у стані вимушеного прогулу позивач знайшов нове місце роботі, він через свого роботодавця звернувся до відповідача з проханням про звільнення, у зв`язку з переведенням. Однак, 02 липня 2018 року позивача звільнено з роботи за прогули без поважних причин.

Позивач вважає таке звільнення незаконним та таким, що порушує його права та інтереси.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано наказ директора Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 02 липня 2018 року про звільнення з посади головного спеціаліста відділу представництва Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, починаючи з 02 липня 2018 року.

Стягнуто з державної організації Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 18 400 грн компенсації за час вимушеного прогулу та 2000 грн компенсації за завдану моральну шкоду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

24 січня 2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено додаткове рішення у справі, яким допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем в частині відмови у задоволенні заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат на психологічне дослідження, витрат на правничу допомогу адвоката та в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з директора Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 18 400 грн матеріальної шкоди на користь центру.

У частині визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі рішення суду позивач не оскаржував.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, до якої приєднався ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року - залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року, з урахуванням змін, внесених постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року - залишено без змін.

Апеляційну скаргу Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року - задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року - задоволено.

Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2019 року в частині стягнення з державної організації Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, витрат пов`язаних з проведенням експертизи та судового збору - змінено.

Стягнуто з державної організації Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 судові витрати (витрати на правову допомогу та витрати на оплату експертизи) у розмірі 4250 грн, 105 грн судового збору.

Стягнуто з державної організації Вишневського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь держави судовий збір у розмірі 3 167,98 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

У справі, яка переглядається установлено, що пояснення щодо відсутності на роботі, які стали причиною звільнення ОСОБА_1 у нього не відбирались, з наказом про поновлення на роботі від 15 березня 2018 року, про скасування наказу про звільнення, позивача не ознайомлено, а наявні в матеріалах справи докази щодо оскарження наказу про звільнення з роботи від 14 березня 2018 року свідчать про те, що позивач вважав себе таким, що перебуває у стані вимушеного прогулу, у зв`язку зі звільненням.

При цьому, умовами роботи позивача не визначено його постійне місце роботи із зазначенням періоду часу перебування в цьому місці. За змістом Положення про організацію роботи відповідача, спеціалісти виконують свою роботу шляхом надання послуг з представництва в судах та інших органах, виконують роботу за межами офісу, що виключає можливість бути присутнім на роботі в одному визначеному місці, крім випадків визначених графіком чергувань. Однак, відповідачем такого графіку чергувань, з якого б вбачалось в який час і в якому місці чергування здійснює саме позивач до суду надано не було. Крім того, встановлено, що лист-вимога про надання пояснень про відсутність на роботі був вручений позивачу саме за місцем здійснення ним представництва в Києво-Святошинському районному суді Київської області.

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, та наявність правових підстав для його поновлення на роботі.

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Установивши, що судом першої інстанції неправильно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виправив допущену судом помилку, змінивши рішення суду у цій частині та збільшив розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача з 18 400 грн до 31 679,88 грн.

Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, судом апеляційної інстанції враховано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями.

Правильність розрахунку, проведеного апеляційним судом, відповідачем не спростовано, власного розрахунку не наведено.

Доводи касаційної скарги відповідача не спростовують висновків судів попередніх інстанції щодо незаконності звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому, у касаційній скарзі не міститься доводів щодо неправильності проведеного апеляційним судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги відповідача зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, зокрема, щодо незаконності підстав звільнення позивача за прогули без поважних причин, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому, у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, зокрема щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення за відсутності відповідача, є необґрунтованими, оскільки за положеннями частини четвертої статті 270 ЦПК України суд у разі необхідності може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. При цьому неприбуття у судове засідання цих осіб не перешкоджає розгляду заяви.

Касаційна скарга відповідача не містить доводів на спростування правильності висновків суду першої інстанції щодо вирішених у додатковому рішенні питань, в тому числі щодо правильності розподілу судових витрат.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зводяться до його незгоди із прийнятими судами до уваги доказами, зокрема поданими від його ім`я стосовно працевлаштування позивача у ФОП ОСОБА_3 , що на думку заявника опосередковано впливає на його права і обов`язки. Проте, у цій справі не встановлювався факт виникнення трудових правовідносин позивача з ФОП ОСОБА_3 і такі обставини не перевірялись, а предметом спору було встановлення наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Щодо часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до змісту наведеної норми, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Установивши, що діями відповідача порушено трудові права позивача та завдано йому моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, правильно застосував положення статті 237-1 КЗпП України та з урахуванням характеру порушення його прав, тяжкості і істотності вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Доводи касаційної скарги позивача щодо недостатності стягнутої з відповідача суми моральної шкоди та необхідності врахування при визначенні розміру відшкодування цієї шкоди висновок експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» за наслідками проведення психологічного дослідження є необґрунтованими, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається саме судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки висновку експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» за наслідками проведення психологічного дослідження є помилковими, оскільки суди оцінили цей доказ та врахували, що ситуація звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли позивачу погіршення психоемоційного стану та призвели до моральних страждань. Проте, з урахуванням поведінки обох сторін конфлікту, суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, що за встановлених у цій справі обставин відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначено судом, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Звертаючись до суду з касаційними скаргами, усі заявники, кожен в у тій частині судових рішень, яку оскаржує, обґрунтовують вимоги про скасування цих рішень посиланням на необхідність переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, проте правильності висновків судів не спростовують.

Вказані доводи касаційних скарг є аналогічними аргументам апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, до апеляційної скарги якого приєднався на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 , та яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, сформулювавши обґрунтовані висновки у прийнятих ним постановах. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд не вбачає підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про встановлення штрафу чи пені за односторонню відмову від договору про надання правової допомоги. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Реформа системи оплати праці державних службовців: коментар голови НАДС
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Олег Глуханчук
    Олег Глуханчук
    председатель Одесского окружного административного суда
  • Елизавета Ковтюк
    Елизавета Ковтюк
    судья Верховного Суда Украины
  • Алена Мазур
    Алена Мазур
    судья Окружного административного суда Киева
  • Марина Шиляк
    Марина Шиляк
    судья Хозяйственного суда Ивано-Франковской области
  • Татьяна Ковальчук
    Татьяна Ковальчук
    заместитель министра внутренних дел Украины
загрузка...